ВІД МАЛИХ АЛЬЯНСІВ ДО МЕРЕЖЕВОЇ ДИПЛОМАТІЇ: ПЕРСПЕКТИВНІ ФОРМАТИ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ З ПАРТНЕРАМИ У 2026-2030 РОКАХ

Сергій Герасимчук, Володимир-Назарій Гавріш, Ростислав Клімов, Юлія Невмержицька

Експерти Ради зовнішньої політики «Українська призма»

Вступ

Динаміка останніх років продемонструвала послаблення механізмів міжнародного права та дієздатності міжнародних форматів та організацій, покликаних забезпечувати його дотримання. Хоча міжнародні організації на кшталт Організації Об’єднаних Націй та Організації з безпеки і співробітництва в Європі лишаються дієвими майданчиками для політичних декларацій, привернення уваги до російських злочинів проти України та її громадян, дієвість реагування дедалі частіше є мінімальною і здебільшого вербальною.

Серед причин (поруч з російськими впливами, а також «вето»-гравцями) – виникнення паралельних структур, які відображають бажання держав з-поза меж Північної Америки та Європи утвердити свою суб’єктність. Поява таких структур зазвичай форсується великими гравцями, зокрема Китаєм, для просування власного порядку денного та демонстрації претензії на двополюсність світової системи.

Водночас малі та середні держави дедалі частіше вдаються до формування малих альянсів. Природа таких альянсів різниться: вони можуть орієнтуватися на досягнення певних конкретних безпекових, економічних, енергетичних чи логістичних цілей; слугувати інструментом для балансування в умовах протистояння великих гравців; одночасно виконувати і прикладні, і стратегічні функції, при цьому збільшуючи поле для політичного маневру в умовах обмежених спроможностей глобальних об’єднань.

У низці таких форматів Україна є спостерігачем, партнером чи асоційованим членом. В окремих випадках – виступила ініціаторкою та співзасновницею. Оцінка ефективності наявних та потенціалу нових регіональних об’єднань є завданням цього аналітичного матеріалу. Для оцінки використовуються такі критерії:

• політична життєздатність як сукупність довгострокових спільних політичних інтересів та відсутність «вето»-гравців, стабільність урядового зовнішньополітичного курсу;
• безпековий потенціал – додана вартість від безпекової та оборонної співпраці, взаємодії військово-промислового комплексу;
• економічний потенціал – наявність форматів співпраці, які переважатимуть конкуренцію та матимуть додану економічну вартість;
• реалістичність зростання динаміки співпраці у форматі в період до 2030 року.

Аудит наявних форматів

Формат, вартий уваги з огляду на багату історію взаємодії з Україною, – Вишеградська четвірка. Це формат регіональної координації Центральної Європи, створений у 1991 році для підтримки демократичної трансформації та інтеграції країн регіону до європейських та євроатлантичних структур. До складу четвірки входять Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина. Після початку повномасштабної агресії Росії у 2022 році Польща та Чехія стали одними з ключових військових і політичних партнерів України, тоді як Угорщина зайняла значно стриманішу позицію, блокуючи окремі рішення Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу щодо підтримки України. Словаччина після зміни уряду у 2023 році також перейшла до більш скептичної політики щодо військової допомоги Києву, а Чехія – після зміни уряду у 2025 році.

Останнім політичним контактом найвищого рівня стало проведення саміту прем’єр-міністрів у Геделле (Угорщина) 23 червня 2026 року.

На користь посилення співпраці з об’єднанням говорять такі чинники, як географічна близькість України; історично ключова роль Польщі як адвоката української інтеграції; наявність усталених механізмів співпраці через Міжнародний Вишеградський фонд.

Відтак політична перспективність формату є середньою. Водночас питання підтримки України залишається одним із головних чинників розбіжностей між учасниками формату.

Безпекова перспективність оцінюється як низька. Хоча Польща є однією з найпотужніших військових держав Європи та одним із ключових партнерів України у сфері безпеки, інші країни четвірки мають значно менший військовий потенціал і не демонструють однакового рівня готовності до військової підтримки України.

Щоправда, економічна перспективність є високою. Сукупний валовий внутрішній продукт країн Вишеградської четвірки перевищує 1,8 трильйона доларів, а інтегрованість їхніх економік до єдиного ринку Європейського Союзу створює значний потенціал для залучення України до виробничих ланцюгів та післявоєнної відбудови.

Перспективнішою видається ситуація з форматом Бухарестська дев’ятка плюс Україна (Польща – Румунія – Литва – Латвія – Естонія – Чехія – Словаччина – Угорщина – Болгарія). Бухарестська дев’ятка є форматом регіональної безпекової координації держав східного флангу Північноатлантичного альянсу, створеним у 2015 році з ініціативи президентів Польщі та Румунії. Основною метою створення формату було посилення політичної взаємодії між країнами Центральної та Східної Європи після початку російської агресії проти України у 2014 році.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році значення Бухарестської дев’ятки суттєво зросло. Держави формату стали одними з головних прихильників посилення військової присутності Альянсу на східному фланзі, збільшення оборонних бюджетів та підтримки України.

Серед пріоритетів об’єднання: протиповітряна оборона та раннє попередження; боротьба з гібридними загрозами; морська безпека Чорного моря; інтеграція України в систему безпеки східного флангу; підтримка вступу України до Альянсу.

Попри це, політична перспективність формату є вище середньої. Дев’ятка є одним із найбільш сприятливих форматів для поглиблення політичної співпраці, оскільки більшість його учасників мають спільне бачення російської загрози. Основною перешкодою залишається необхідність узгодження позиції з державами, які дотримуються більш обережного підходу, передусім Угорщиною.

Безпекова перспективність є високою. Формат об’єднує держави Альянсу, які безпосередньо розташовані біля Росії та Білорусі.

Економічна перспективність є високою. Сукупний валовий внутрішній продукт дев’ятки обсягом понад 2,5 трильйона доларів, інтегрованість у Європейський Союз та значний інфраструктурний потенціал створюють можливості для залучення України до регіональних виробничих ланцюгів, транспортних мереж та проєктів відбудови.

Потенційно якісною парасольковою структурою для політичного діалогу високого рівня є «Веймар плюс» (плюс Україна). Веймарський трикутник був створений у 1991 році як формат політичної співпраці між Францією, Німеччиною та Польщею. Його початковою метою було сприяння європейській інтеграції Польщі після завершення холодної війни.

Після початку повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році формат отримав нове стратегічне значення. Виникла концепція «Веймар плюс», яка передбачає розширення класичного Веймарського трикутника шляхом залучення України та інших ключових європейських держав. «Веймар плюс» включає не лише Францію, Німеччину та Польщу, а й такі держави, як Італія, Іспанія та Велика Британія, а також представників інституцій Європейського Союзу.

Перші масштабні консультації у форматі «Веймар плюс» відбулися 12 лютого 2025 року в Парижі. Подальший розвиток формату продовжився у травні 2025 року в Лондоні.

«Веймар плюс» має обмежену перспективність як практичний формат безпекової взаємодії України з партнерами. Водночас реальний вплив «Веймар плюс» залишається обмеженим через відсутність постійної інституційної структури, механізмів ухвалення спільних рішень та конкретних інструментів реалізації домовленостей. Більшість практичних кроків щодо підтримки України здійснюється через двосторонні канали, Європейський Союз або Альянс, а не в межах самого формату. Крім того, між учасниками зберігаються відмінності щодо темпів військової допомоги, ролі Сполучених Штатів у європейській безпеці та можливого розміщення європейських військових сил.

Люблінський трикутник (Україна–Литва–Польща) є одним із найбільш розвинених та інституціоналізованих регіональних форматів. Литовсько-польсько-українська бригада існує вже понад 10 років.

11 вересня 2025 року учасники оперативно ухвалили спільну заяву щодо російського дронового вторгнення в польський повітряний простір, що демонструє здатність формату до швидкої політичної координації.

Політична координація посилюється наявністю взаємних договірних зобов’язань між державами в рамках двосторонніх безпекових угод України з Польщею (8 липня 2024 року) та Литвою (27 червня 2024 року).

Серед пріоритетів розвитку варто виділити протидію гібридним загрозам (кібербезпека, боротьба з «тіньовим флотом» Росії), координацію протиповітряної оборони та раннє попередження, сприяння енергетичній безпеці, військову підготовку та підтримку європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Відтак політична перспективність формату є помірно високою через стійкий безпековий консенсус чинних урядів, але чутливою до виборів у Польщі 2027 року. Безпекова перспективність також є високою через потенціал координації протиповітряної оборони та протидію гібридним загрозам. Економічний потенціал, натомість, помірний і зосереджений переважно на логістиці та енергетиці.

Одеський трикутник (Україна–Молдова–Румунія) – відносно молодий формат, що виник в Одесі у 2022 році і був офіційно перейменований на четвертій міністерській зустрічі 8 серпня 2025 року у Чернівцях.

У ряді пріоритетних напрямів – безпека Чорного моря і Дунаю, захист портової та прикордонної інфраструктури, енергетична стійкість, протидія гібридним загрозам, розвиток транспортних коридорів і координація євроінтеграції України та Молдови.

Політична перспективність формату відтак помірна через залежність від внутрішньої стабільності Молдови та Румунії. Безпековий потенціал помірний, але важливий у чорноморському та дунайському вимірах. Економічний потенціал помірно високий завдяки логістиці, енергетиці та прикордонній інфраструктурі. Водночас перспектива зростання динаміки співпраці в рамках формату зростає, попри те, що «Одеський трикутник» ще не має сталої виконавчої структури.

Ініціатива Тримор’я – формат, з яким в України спостерігається суттєва динаміка у відносинах. Україна пройшла шлях від «партнера Ініціативи, що розпочинає процес участі» (червень 2022 року, Рига) до «асоційованої держави-учасниці» (вересень 2023 року, Бухарест). Асоційоване партнерство відкрило Україні можливість включати власні проєкти до порядку денного та переліку пріоритетної інфраструктури Тримор’я.

На останньому саміті у квітні 2026 року в Хорватії прем’єр-міністерка Юлія Свириденко представила інфраструктурні пропозиції: створення потужностей для зворотного постачання газу в українські підземні сховища та окреме вікно для українських проєктів в Інвестиційному фонді Тримор’я.

Таким чином, політична життєздатність проєкту висока, хоча й ускладнюється неоднорідністю інтересів учасників. Безпекова роль помірна: Тримор’я опосередковано може зміцнювати східний фланг Альянсу через інфраструктуру подвійного значення. Економічний потенціал високий завдяки транспортним, енергетичним і цифровим проєктам. Реалістичність зростання динаміки у відносинах у перспективі до 2030 року помірна, оскільки статус України обмежений, а доступ до фінансування не гарантований.

Квадрига (Україна – Туреччина) є форматом стратегічного політичного діалогу між Україною та Туреччиною, започаткованим у 2020 році як механізм регулярних консультацій між міністрами закордонних справ та оборони двох держав. Особливе значення для двосторонніх відносин має військово-технологічне партнерство. Турецька компанія створила виробничі зв’язки з Україною у сфері безпілотних систем, а українські підприємства беруть участь у спільних оборонних проєктах.

Проте Туреччина намагається зберігати баланс у відносинах із Росією. Відтак формат має низький рівень перспективності. Сам формат Квадриги не отримав достатньої інституціоналізації. Додатковим обмеженням є багатовекторна зовнішня політика Туреччини, яка одночасно прагне зберігати стратегічне партнерство із союзниками по Альянсу та підтримувати робочі відносини з Росією.

Формат Британія–Польща–Україна бере початок від тристоронньої заяви, проголошеної в лютому 2022 року і зосередженої на кібербезпеці, енергетичній безпеці та протидії дезінформації. Однак надалі він розвивався переважно як два паралельні двосторонні треки. Україна і Велика Британія уклали Угоду про сторічне партнерство 16 січня 2025 року, а 17 березня 2026 року — декларацію про поглиблення співробітництва у сфері безпеки й оборонної промисловості.

Велика Британія і Польща 27 травня 2026 року уклали Договір про партнерство у сфері безпеки й оборони, зокрема щодо спільної розробки ракетних систем, протиповітряної оборони, боєприпасів та протидії безпілотникам.

Відтак політична перспективність є помірно високою через спільне сприйняття російської загрози, але чутливою до виборів у Польщі 2027 року та можливого посилення правих сил. Безпековий потенціал високий у сферах протиповітряної оборони, ракетних технологій, кібербезпеки та оборонної промисловості. Реалістичність зростання динаміки у відносинах помірна, оскільки сильні двосторонні треки поки не об’єднані постійним тристороннім механізмом, а багатостороння співпраця зосереджена в альтернативних форматах.

Перспективні формати

Попри безуспішні спроби запуску формату Україна–Велика Британія–Польща як політичного об’єднання, не треба недооцінювати його потенціал, що спирається на функціональну взаємодоповнюваність трьох держав. Польща пропонує близьку до України складальну, ремонтну й логістичну базу, доступ до ринку Європейського Союзу. Україна забезпечує бойовий досвід, швидкий цикл розроблення та випробування систем, а також компетенції у безпілотниках, радіоелектронній боротьбі, боєприпасах і програмному забезпеченні.

Політична перспективність помірно висока, оскільки сторони мають спільне сприйняття російської загрози, але тристоронній механізм досі поступається за розвитком двостороннім трекам. Безпекова перспективність висока завдяки потенціалу спільного виробництва ракет, боєприпасів, безпілотних систем, засобів протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби. Реалістичність помірно висока: необхідна інституціоналізація вже наявних двосторонніх проєктів у спільний тристоронній формат.

На Балтійському напрямі перспективним видається формат «Північно-Балтійська вісімка плюс Україна» (Данія – Естонія – Фінляндія – Ісландія – Латвія – Литва – Норвегія – Швеція). Північно-Балтійська вісімка є форматом регіональної співпраці між п’ятьма північними державами та трьома країнами Балтії.

Після 2022 року значення формату суттєво зросло через посилення російської військової загрози, вступ Фінляндії та Швеції до Північноатлантичного альянсу та необхідність захисту північного й східного флангів Альянсу.

Україна не є членом вісімки, однак після початку повномасштабного вторгнення Росії формат почав активно розвивати співпрацю з Києвом. Остання масштабна зустріч у форматі вісімки за участю президента України відбулася 9 червня 2026 року в Таллінні (Естонія); за її результатами підписано спільну декларацію, що закріплює поглиблення безпекової та оборонної співпраці.

Особливістю формату «Північно-Балтійська вісімка плюс Україна» є те, що він має найбільший потенціал саме у сферах кібербезпеки, цифрової стійкості та протидії гібридним загрозам, оскільки країни Північної Європи та Балтії є одними з найбільш розвинених держав світу у сфері цифрових технологій.

При цьому вісімка є одним із найбільш сприятливих форматів для України з політичної точки зору. Більшість держав формату мають чітку позицію щодо необхідності стримування Росії та підтримки України, оскільки самі перебувають у безпосередній близькості до російського військового простору.

Безпекова перспективність формату «Північно-Балтійська вісімка плюс Україна» є дуже високою, особливо у сферах кібербезпеки, протидії гібридним загрозам та оборонних технологій. Окремим перспективним напрямом є співпраця у сфері безпілотних систем. Україна має унікальний практичний досвід масового застосування дронів у сучасній війні, тоді як країни вісімки володіють значними технологічними, промисловими та інноваційними можливостями.

Економічна перспективність є середньою, оскільки масштаб вісімки поступається іншим форматам. Головна перевага формату полягає не у масштабі економік, а у високому рівні технологічного розвитку, інноваційності та компетенціях у сферах цифровізації й оборонних технологій.

Трикутник Україна–Польща–Румунія виглядає перспективним, якщо врахувати те, що Польща і Румунія формують два взаємодоповнювальні логістичні плеча України: північне – з виходом до Балтійського моря та Центральної Європи, і південне – через Дунай, Чорне море та порт Констанца. Обидві держави є ключовими країнами східного флангу Альянсу і нарощують оборонні спроможності.

Комплементарність формату полягає у можливості поєднати польські системи протиповітряної оборони й північні маршрути постачання, румунську авіаційну, дунайську та чорноморську інфраструктуру й український бойовий досвід протидії ракетам і безпілотникам. Практичними напрямами могли б стати обмін радарною інформацією, регіональне раннє попередження, спільні закупівлі засобів боротьби з безпілотниками, координація захисту логістичних вузлів.

Таким чином, політична перспективність є помірно високою завдяки спільним інтересам східного флангу, хоча її знижують політичні коливання в Румунії та суперечності з Польщею. Безпековий потенціал високий через протиповітряну оборону, раннє попередження та військову мобільність. Разом з тим, спираючись на чинні двосторонні угоди та практичну взаємодію, формат цілком міг би показати високу динаміку розвитку співпраці.

Іще одним перспективним форматом видається об’єднання Туреччина–Болгарія–Румунія–Україна. Наразі Україна вже має великий формат співпраці, який включає ці три країни, під назвою Коаліція морських спроможностей, що була заснована у 2023 році та в більшості концентрується на посиленні українських військово-морських сил.

Водночас існує і більш незалежний формат без прямої участі України. Починаючи з січня 2024 року, Туреччина, Румунія та Болгарія є частиною Протимінної коаліції, яка спільними зусиллями працює над забезпеченням безперервного руху морського торговельного та цивільного транспорту вздовж чорноморського узбережжя цих трьох країн, а також над підготовкою та тренуванням екіпажів розмінування. Попередньо також відомо про те, що Україну готові долучити до коаліції одразу після закінчення війни. Долучення до такої коаліції сприятиме розмінуванню української частини Чорного моря силами союзників.

У таких умовах перспективи політичної динаміки є помірними через політичну невизначеність у політичному полі Болгарії та нестабільну урядову ситуацію в Румунії. Безпекова перспективність є високою через існування реальної загрози з боку Росії та усвідомлення цієї загрози партнерами з держав об’єднання. Економічна перспективність є помірно високою.

Цікавим напрямом, на якому відкривається вікно можливостей, є Чорноморсько-Каспійський регіон. Співпраця між державами регіону є здебільшого розгалуженою та ґрунтується в основному на двосторонніх форматах взаємодії. Водночас щонайменше Азербайджан зацікавлений у безпеці Чорного моря не менше, ніж у безпеці Каспійського моря.

Після початку повномасштабного російського вторгнення до України Азербайджан перетворився на помітного торговельного партнера Європейського Союзу, особливо в енергетичній сфері, де активно розвивається проєкт Південного газового коридору; а також триває розвиток зеленої енергетики спільно з Європейським Союзом. І це на тлі того, що зберігається прагматична співпраця з Україною та спостерігається прохолода у стосунках між Баку та Москвою.

З перемогою Ніколи Пашиняна на нещодавніх парламентських виборах та поверненням Вірменії до проєвропейського курсу перспективною є і взаємодія з цією кавказькою державою, яка поступово відновлює зв’язки з Азербайджаном та Туреччиною після досягнення миру в Нагорному Карабаху. Враховуючи зміну геополітичної ситуації, у відносинах Вірменії як з Україною, так і з іншими сусідами теж відкривається вікно можливостей.

Формат Чорноморсько-Каспійської співпраці із залученням цих держав має потенціал для координації загальних питань безпеки Чорного моря, може допомагати розвивати системи морського та повітряного спостереження, захисту критичної та енергетичної інфраструктури, боротьби з російським тіньовим флотом та протидії гібридним загрозам і кібератакам, при цьому не перетворюючись на повноцінний військовий союз. Проте для успіху формат має концентруватися на інституціоналізації регулярного діалогу шістьох сторін (Туреччина–Болгарія–Румунія–Україна–Азербайджан–Вірменія), керуючись у першу чергу прагматичними, а не ідеалістичними засадами співпраці.

Формування структур є торговельно-економічно перспективним і матиме можливість сприяти розвитку електроенергетичних інтерконекторів між Кавказом і Чорноморським регіоном, розширювати постачання енергетичних ресурсів з Азії до Європи.

Політична перспективність напряму є помірно низькою через збереження проблем формату Туреччина–Болгарія–Румунія–Україна та додавання до них не менш проблемних Азербайджану та Вірменії. Безпекова перспективність є високою завдяки поєднанню чорноморського та південнокавказького вимірів безпеки, проте потрібно розуміти оборонні обмеження та ризики повторних ескалацій в азербайджано-вірменських відносинах. Загальна реалістичність є помірною, бо формат має вагому цінність у безпековому та економічному вимірах, проте залежатиме від політичної волі всіх держав-учасниць та політичного прогресу на Південному Кавказі.

Рекомендації

Аудит наявних та оцінка перспективності потенційних регіональних об’єднань свідчать, що хоча такі формати і не є заміною глобальних форматів та міжнародних організацій, вони мають додану вартість та можуть сприяти вирішенню тактичних завдань. Таким чином, співпрацю в регіональних об’єднаннях можна розглядати як інкубатор ідей, що з часом можуть бути імплементовані в ширших форматах співпраці.

З метою надання імпульсу окремим перспективним форматам видається доречним вжити таких комплексних кроків:

В економічній та інфраструктурній сферах

Тестовим майданчиком для інтенсифікації співпраці може стати Одеський трикутник. Важливим кроком у межах формату може стати створення наскрізного механізму обміну попередніми даними на маршруті Рені–Джурджулешти–Галац. Митні, прикордонні, портові й фітосанітарні органи трьох держав мали б одночасно отримувати узгоджений набір даних про вантаж та результати проведених перевірок. Це дозволило б уникнути повторного внесення інформації і скоротити простої на кожній ділянці маршруту.

До того ж у межах формату можливим є створення зимового механізму оперативної енергетичної допомоги, який поєднає вже наявні можливості імпорту й аварійного постачання електроенергії з резервом ремонтного обладнання та спрощеною логістикою. Паралельно варто сформувати спільний резерв трансформаторів, мобільних підстанцій, генераторів, кабелів та іншого критичного обладнання в Румунії або Молдові, а також наперед визначити маршрути й документи для його термінового транспортування в Україну після атак.

У безпековій сфері

Імпульсом для підвищення динаміки взаємовідносин у регіональних об’єднаннях, особливо з вираженим безпековим потенціалом, могли б стати окремі конкурси для малих і середніх оборонних та технологічних підприємств. Обов’язковою умовою участі мало б бути формування консорціумів щонайменше з трьох держав таких об’єднань. Пілотну апробацію таких конкурсів можна було б започаткувати в рамках Економічного форуму Люблінського трикутника.

Ще одним пілотним форматом, який можна тестувати в рамках Люблінського трикутника, є обмін попередженнями про повітряні загрози. Він міг би поєднати український досвід відстеження траєкторій ракет і безпілотників, польські повітряні засоби раннього попередження та литовську наземну радіолокаційну інфраструктуру.

Форматом співпраці, який міг би пожвавити співпрацю у трикутнику Україна – Велика Британія – Польща, могло б стати започаткування спільної процедури, за якою українські оборонні розробки не проходитимуть однакові випробування окремо в кожній країні. Україна перевірятиме системи в реальних бойових умовах, Польща – їхню технічну безпеку, сумісність і можливість серійного виробництва, а Велика Британія – відповідність закупівельним вимогам.

Безпосередньо в рамках Бухарестської дев’ятки Україні доцільно запропонувати започаткувати окремий щорічний саміт «Бухарестська дев’ятка плюс Україна». Це дозволить закріпити постійну участь України у консультаціях щодо безпеки східного флангу Альянсу та перевести нинішню ситуативну взаємодію у більш інституціоналізований формат.

Варто також створити спільну робочу групу «Бухарестська дев’ятка — Україна» з протиповітряної оборони, яка могла б займатися питаннями обміну даними щодо повітряних загроз, інтеграції систем раннього попередження, аналізу застосування російських ракет і безпілотників.

Україна може виступити з ініціативою формування консорціуму підприємств оборонної промисловості дев’ятки для виробництва боєприпасів, дронів з видом від першої особи, засобів радіоелектронної боротьби, систем протиповітряної оборони малої дальності та започаткувати багатонаціональні навчання за участю України та країн дев’ятки із відпрацювання відбиття масованих атак безпілотників, захисту критичної інфраструктури.

Окрім згаданих безпекових ініціатив, варте уваги посилення Чорноморського та Балтійського напрямів співпраці та мережевої дипломатії.

На Чорноморському напрямі:

1. Розвиток та імплементація радіолокаційних технологій вздовж узбережжя Чорного моря. Це є важливим компонентом виявлення та попередження російських ракетних та безпілотних атак як на Україну, так і на країни Європи.
2. Другим актуальним напрямом є екологічний. Наслідки воєнних дій суттєво позначаються на екологічній ситуації у Чорному морі та на його узбережжях. Дрейф морських мін уже зараз є предметом уваги Протимінної коаліції, але досі не існує багатостороннього механізму саме для оцінки екологічних наслідків війни.
3. Третім напрямом є спільна робота над розвитком та інтеграцією інфраструктурних та енергетичних коридорів між Україною, Болгарією, Румунією та Туреччиною. Зараз якнайшвидше важливо реалізувати будівництво євроколій до українських портів, що дозволить інфраструктурно підключити нас до чорноморських сусідів. Також не менш важливо буде довести до кінця будівництво Вертикального газового коридору.

На Балтійському напрямі:

Запропонувати країнам Північно-Балтійської вісімки постійну платформу співпраці між урядовими командами реагування на комп’ютерні надзвичайні події, військовими кіберпідрозділами та центрами реагування на інциденти.

1. На додачу Україна могла б запропонувати створити спільний центр розвитку ударних безпілотників, морських дронів, антидронових систем.
2. Запровадити програму обміну спеціалістами з кібербезпеки між Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, Службою безпеки України, Міністерством оборони України та кіберцентрами країн вісімки.

Разом з цим слід враховувати, що не всі багатосторонні формати однаково ефективні для просування українських інтересів. Зокрема, двосторонні формати, такі як Квадрига, попри значний потенціал, не змогли перетворитися на дієві механізми політичної координації.

У зв’язку з цим доцільно зберігати пріоритетність розвитку двосторонніх відносин із ключовими партнерами. Водночас багатосторонні формати доцільно використовувати як інструмент політичної координації та просування українських інтересів на регіональному рівні, а не як основний механізм реалізації практичної співпраці.

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Посилення аналітичних спроможностей прийняття рішень у сфері зовнішньої політики за допомогою громадянського суспільства» Центру міжнародної безпеки за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.

Повний текст матеріалу доступний для завантаження у форматі PDF.