БІЛОРУСЬ ЯК ВІЙСЬКОВО-СТРАТЕГІЧНИЙ ПЛАЦДАРМ РОСІЇ У ВІЙНІ ПРОТИ УКРАЇНИ ТА ЗАГРОЗА ДЛЯ ЄВРОПИ

Валентин Бадрак

Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Валерія Чумак

Експертка Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Резюме

Республіка Білорусь, яка надала Росії можливість військового вторгнення в Україну зі своєї території та розмістила на своїй території тактичну ядерну зброю Росії, відіграє дедалі важливішу роль для Москви на тлі ускладнення для режиму Путіна перебігу війни проти України.

Військово-стратегічна роль Білорусі як плацдарму Росії та як імовірного союзника посилюється. На тлі накопичення втоми Росії від війни в Україні у 2026 році розгорнуто ретельну підготовку Збройних сил Білорусі до війни. Відчутно зросли загрози як безпосередньо для України, так і для країн Європи – вони пов’язані передусім із наданням Росії можливості з території Білорусі проводити атаки дронами, а також із залученням громадян Білорусі до участі у війні через укладання контрактів із Міністерством оборони Росії. Але переосмислення потребує й імовірність відкриття Росією другого фронту із втягуванням Білорусі у війну проти України.

Вступ. Політичні передумови зближення Росії та Білорусі

Білорусь станом на травень 2026 року залишається сателітом Росії, найміцніше з усіх країн колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік вмонтованим у конструкцію «союзної держави».

Критична залежність Білорусі від російської енергетики, фінансової допомоги та військової підтримки не дозволяє їй діяти самостійно на міжнародній арені. Ще вагомішим чинником стала особиста підтримка Путіним створеного в Білорусі диктаторського режиму. Тому дозвіл Росії використовувати територію Білорусі для проведення військових операцій проти України у 2022 році, а також розміщення в Білорусі тактичної ядерної зброї у 2023 році стали не просто компромісом, а своєрідною відплатою за особисте втручання глави Росії і фактичне збереження чинного режиму Лукашенка в 2020 році. Кремль вдало використав момент, підтримавши репресії проти опозиційного руху в Білорусі, який загрожував повалити ослабленого Лукашенка, – завдяки цьому очільник Росії здобув більший особистий вплив. Завдяки Путіну білоруський диктатор без особливих зусиль облаштував наступні президентські вибори 2025 року, оскільки країна опинилася без активної опозиції.

Наслідками зближення з Росією стали мільярдні позики та пільгові угоди щодо постачання російських нафти й газу.

На початку 2025 року американський Інститут вивчення війни оприлюднив дослідження «Тихе російське завоювання: Білорусь». У ньому обґрунтовувалося, що Росія перебуває на фінальній стадії фактичної анексії Білорусі. Йшлося зокрема й про те, що Кремль має намір використати населення Білорусі для поповнення Збройних сил Росії.

Автор дослідження Джордж Баррос переконаний, що військова інтеграція Білорусь практично завершена. Росія прагне створити в Білорусі постійну базу не лише для авіації, а й для нових дивізій сухопутних військ. Ще одним важливим твердженням стала давно відома теза: «Кремлівські ідеологи та наукові установи вважають, що Білорусь і Україна мають бути частиною Росії. І цей підхід збережеться навіть після зміни керівництва в Кремлі».

Ще одна теза Барроса присвячена оцінці реалізації політичної, економічної та військової інтеграції. Військова інтеграція, на його думку, практично завершена, а рішення щодо створення постійної бази може бути ухвалене найближчим часом.

Щодо економічної інтеграції – Кремль продовжує розробляти дорожні карти, спрямовані на створення спільних ринків товарів і ресурсів: газу, електроенергії. Формується трудове законодавство для забезпечення вільного переміщення робочої сили між Росією та Білоруссю – запровадження цих новацій перетворить дві країни на одну інтегровану систему.

Нарешті, політична інтеграція є найскладнішим напрямком. Потрібне створення суду союзної держави, формування спільного парламенту, перетворення постійного комітету союзної держави на чинний виконавчий орган із реальними повноваженнями.

Уже під час широкомасштабної війни відбулися нові кроки у сфері фактичного поглинання Білорусі. У грудні 2024 року диктатори Путін і Лукашенко підписали договір про гарантії безпеки. Його ратифікація відбулася в березні 2025 року. І хоча Лукашенко підписав закон про ратифікацію після того, як Путін прийняв рішення про перенесення виплат за кредитами до 2037 року, в угоді фахівці вказують на показову статтю 5, яка надає право російським збройним силам увійти на територію Білорусі, зокрема в разі внутрішніх протестів. Виконання зобов’язань передбачає колективну протидію одностороннім обмежувальним заходам економічного та іншого характеру, використання сторонами потенціалу своїх відносин з іншими державами для запобігання посяганням на безпеку, вжиття заходів у відповідь «не тільки на скоєні акти агресії, а й на погрози їх скоєння, а також негайне надання необхідної військової, військово-технічної та іншої допомоги». Останнє є вкрай важливим з огляду на втрати Росією військової техніки під час війни в Україні.

Окрім того, Білорусь і Росія зрівняли електоральні права для громадян. Документ передбачає, що білоруські та російські громадяни, які постійно проживають на території іншої держави, зможуть брати участь у місцевих «виборах». Крім того, Лукашенко та Путін підписали угоду щодо «взаємного захисту громадян» від «необґрунтованого переслідування іноземними державами та міжнародними органами юстиції».

Важливо також згадати, що в квітні 2024 року було офіційно оприлюднено оновлену Воєнну доктрину Білорусі, попередній варіант якої діяв з 2016 року. Показово, що нову доктрину, після схвалення у лютому 2024 року Радою безпеки Білорусі, білоруський парламент не розглядав. Її затверджено у квітні 2024 року рішенням Всебілоруських народних зборів на першому засіданні цього «особливого представницького органу». Його було створено у лютому 2022 року за підсумками проведення псевдореферендуму та внесення необхідних змін до конституції Білорусі. Цей орган очолює Лукашенко.

У новій Воєнній доктрині Білорусі чимало положень щодо України є декларативними та пропагандистськими (зокрема щодо неучасті Білорусі у воєнній агресії). Фахівці зазначають: поки на території Білорусі залишатимуться війська Росії, Білорусі має розглядатися як воєнний противник України, що бере участь у збройній агресії проти нашої держави. Принциповою особливістю нової Воєнної доктрини Білорусі є закріплення нових воєнних загроз для України. Насамперед це стосується можливого безпосереднього залучення білоруських Збройних сил до ведення разом із російськими Збройними силами «коаліційної війни» в Україні нібито для «захисту Союзної держави від агресії коаліції західних держав», зокрема із застосуванням розміщеної на її території російської нестратегічної ядерної зброї.

Загалом Білорусі є для Росії дуже важливою територією – звідси можна змінити перебіг подій війни. Не менш важливим для Росії є населення Білорусі як мобілізаційний ресурс. Також вагомим для Росії є політичний аспект – наявність союзника має вказувати світу, що Росія діє не наодинці.

Військова співпраця Білорусі з Росією

Військова співпраця двох країн має високий рівень: Росія та Білорусь створили єдине спільне військове угруповання та командування. Експерти вважають, що план застосування цього військового угруповання існує та погоджений на рівні керівників держав.

Упродовж років вибудовувалися й механізми управління Росією білоруською системою протиповітряної оборони – через командувача протиповітряної оборони російського Західного військового округу.

Для відпрацювання бойової злагодженості Росія і Білорусь постійно проводили спільні військові навчання, яким була притаманна показова риса – фактичне підпорядкування білоруських військ Західному військовому округу Росії. Спільні навчання Росії та Білорусь було призупинено після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, однак у вересні 2025 року Москва і Мінськ відновили спільні військові маневри – офіційно для відпрацювання спільних дій у межах гарантування військової безпеки так званої Союзної держави. Важливо наголосити, що ці навчання включали імітацію застосування ядерної зброї та ракет середньої дальності «Орєшнік» для залякування сусідніх країн. Були припущення, що маневри були репетицією нападу на НАТО, зокрема через Сувальський коридор.

Фахівці вказують, що у площині воєнної співпраці людський чинник має ключове значення. 90% вищого командного складу білоруської армії або здобули освіту, або підвищували кваліфікацію в російських навчальних закладах. Є оцінки, що Москва має намір використати населення Білорусі для поповнення своїх збройних сил.

Фахівці наполягають, що Путін свідомо намагається зруйнувати білоруську армію як інститут і підірвати її лояльність до Білорусі. Йдеться про ерозію інститутів безпеки загалом, бо кремлівська активність торкається й інших ключових силових структур Білорусі – Комітету державної безпеки, Міністерства внутрішніх справ. Є багато повідомлень про те, що в Окрестині й інших місцях висять портрети двох лідерів – Лукашенка і Путіна.

Найбільша спільна активність зафіксована від початку 2026 року. Йдеться про безперервну бойову підготовку військ Білорусі за допомогою російських інструкторів. Росія відчутно посилює Білорусь засобами протиповітряної оборони. Проведено великі командно-штабні навчання, очільник Білорусь зустрівся з вищим командним складом і прямо заявив про підготовку до війни.

Військово-технічна співпраця Білорусі з Росією та її роль

Оборонно-промисловий комплекс Білорусі, як і в самій Росії, завжди залишається невід’ємною та вагомою частиною всієї економіки. У цій площині активність Кремля завжди стосувалася двох ключових складових: залишати оборонно-промисловий комплекс Білорусі фрагментованим та зберігати його залежність від Росії. Військово-технічне співробітництво є майже ідеальним механізмом впливу на Білорусь.

Хоча сам оборонно-промисловий комплекс намагається рухатися траєкторією оновлення та розширення компетенцій у площині створення нових озброєнь, він не є самодостатнім. Наприклад, у травні цього року була розроблена система автоматизації для реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» і БМ-27 «Ураган», у лютому цього року – важкий дрон-бомбардувальник «Квадро-М», у 2025 році – антидронова система радіоелектронної боротьби «Фумигатор-В».

Зброя та оборонно-промисловий комплекс країни дедалі більше контролюються Росією – як через замовлення, так і шляхом політичного тиску. При цьому створено умови, за яких режим Лукашенка не має вибору, бо економіка країни дедалі більше підпорядковується воєнним цілям Росії та її війні.

Для прикладу: найактивніші підприємства – мінські ВАТ «Інтеграл» та ВАТ «Цветотрон» – виробляють електроніку для крилатих ракет. Компоненти, вироблені ВАТ «Інтеграл», знаходили в ракетах Х-69 та «Кинджал», а також у Х-38, якими атакували цивільних в Україні. До того ж «Інтеграл» випускає мікросхеми для російських ракет, використовуючи обладнання та хімічні матеріали західного виробництва. ВАТ «Цветотрон» виробляє комплектувальні для протирадіолокаційних ракет Х-31П, а також для протикорабельних ракет Х-35У.

Якщо до початку широкомасштабної війни 99 компаній Білорусі постачали в Росію зброю або компоненти, то у 2025 році щонайменше 287 підприємств оборонно-промислового комплексу Білорусі виробляли зброю для потреб Росії. А Росія вклала у військовий сектор економіки Білорусі близько півтора мільярда доларів – частину цих коштів було витрачено на розгортання виробництва зброї та комплектувальних.

Білорусь поповнює втрати Росії на війні. Наприклад, Мінський завод колісних тягачів постачає Росії шасі МЗКТ-7930 для зенітних ракетних комплексів «Панцирь-С». У 2026 році Білорусь та Росія мають запустити в Білорусі завод боєприпасів.

У свою чергу, Росія продає Білорусі «важкі» озброєння. У 2025 році Білорусь отримала від Росії шість сучасних винищувачів Су-30СМ2, цього року – ще одну нову партію. У 2024 році Білорусь отримала чергову батарею зенітного ракетного комплексу «Тор-М2», у 2023 та 2025 роках – чотири нові гелікоптери Мі-35М.

Режим Лукашенка змушений дедалі більше мілітаризувати білоруську економіку. Зокрема, у стані глибокої кризи перебуває білоруське машинобудування, оскільки на його основному ринку збуту – російському – його витісняє Китай, а в Європі продукція не витримує конкуренції.

Оцінка можливостей використання Росією Білорусі у воєнних цілях

Загалом експерти вказують на посилення оборонного потенціалу Білорусі, зокрема проведено комплекс заходів у напрямку розвитку військового сценарію. Відзначають інвестиції в нові озброєння, зміцнення воєнної інфраструктури – так званої «лінії Хреніна», ідеологічну та законодавчу обробку, цифрову мобілізацію, розгляд можливостей призову ув’язнених. Небезпечним називають будівництво доріг у напрямку України, а також артилерійських майданчиків для ведення вогню проти України. Фахівці підрахували, що в Білорусі на 32% збільшено військові витрати; з 15 до 30 діб збільшено терміни резервів нафтопродуктів; мобілізаційний резерв оцінюється на рівні 289 тисяч осіб; створено територіальну оборону чисельністю 150 тисяч осіб; самі Збройні сили Білорусі чисельністю 60-65 тисяч осіб планується збільшити до 85 тисяч, при цьому 50% військових заплановано перевести на контракт; упродовж останнього року у Збройних силах Білорусі було закуплено 4600 нових озброєнь. До того ж створено Південне оперативне командування, а Сили спеціальних операцій Білорусі перманентно перебувають поблизу кордону з Україною. Експерти згадують також про наявність на території Білорусі ракетного комплексу середньої дальності «Орєшнік» (хоча підтвердженої інформації немає) та тактичної ядерної зброї Росії. Міністерство з надзвичайних ситуацій постійно проводить перевірки Сил цивільної оборони з тренуванням дій на випадок бомбардувань – лише у Мінську перевірено 5000 бомбосховищ.

Оглядачі відзначали провокаційні польоти військових гелікоптерів уздовж кордону з Україною. На початку травня цього року з території Білорусі на територію України залетіла повітряна куля з ретранслятором для дронів, що називають типовим інструментом гібридного тиску Мінська на сусідні держави.

Протягом останнього року такі об’єкти або дрони регулярно фіксують у повітряному просторі країн Балтії та Польщі. Зокрема, у 2025 році польські прикордонники зафіксували близько 200 подібних інцидентів. Для Литви проблема також набула системного характеру: наприкінці 2025 року кількість куль, що залетіли з Білорусі, досягла 623 одиниць, після чого уряд країни запровадив надзвичайний стан.

Окремі випадки створювали загрози цивільній авіації – метеозонди пролітали над ключовими аеропортами, змушуючи тимчасово закривати летовища та затримувати рейси. Хоча зазвичай повітряні кулі використовуються для транспортування контрабанди, військові країн Євросоюзу і НАТО розглядають їх передусім як інструмент розвідки та перевірки реакції систем протиповітряної оборони.

На окрему увагу заслуговує інформація про розширення інфраструктури управління російськими безпілотниками на території Білорусі. Forbes у квітні цього року оприлюднив інформацію про те, що Росія вже почала будівництво у Білорусі баз для безпілотних авіаційних комплексів, і хоча радник міністра оборони держави назвав інформацію перекрученою, ситуація потребує ретельного вивчення.

Вагомі кроки у напрямку підготовки до війни Білорусі було зроблено в квітні цього року. Крім згаданої підготовки інфраструктури варто також взяти до уваги виданий указ про призов офіцерів запасу до Збройних сил і прикордонних служб. Зокрема, призову підлягають чоловіки віком до 27 років з-поміж офіцерів запасу, які не пройшли строкову військову службу, службу в резерві збройних сил. Але за «підвищенням рівня укомплектованості» стоїть намір як здійснення інформаційної обробки населення, так і реальної підготовки мобілізаційного резерву. Маніпуляції, зокрема відсутність згадки про кількість офіцерів запасу для призову, видають намір створення штучного напруження у суспільстві.

Загроза нового втягування Білорусі у російсько-українську війну та розширення зони бойових дій набула нових, більш чітких контурів.

Заступник голови Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Павло Латушко визнає, що держава нині готова до війни як ніколи раніше. Він особливо підкреслив, що нова Воєнна доктрина Білорусі передбачає завдання випереджального удару в разі наявності «загрози». А підконтрольний орган – Всебілоруські народні збори – у свою чергу може ухвалити рішення щодо надання допомоги союзнику. Латушко вважає, що Сили спеціальних операцій Білорусі за певних умов можуть бути залучені до війни проти України. Водночас це є крайнім варіантом для диктатора Лукашенка, який побоюється реакції на загибель білорусів на війні.

Незважаючи на комплекс заходів очільника Білорусі у напрямку посилення її військового потенціалу, білоруська армія не готова до повноцінних бойових дій і залишається порівняно слабкою. Водночас для Росії першочерговим завданням є втягування Білорусі у війну з метою використання підрозділів країни для масштабних провокацій та створення зони напруження на півночі України, зокрема відтягування сил і засобів Сил оборони з важливих напрямків на сході та півдні.

Войовнича риторика офіційного Мінська з’явилася саме зі збільшенням проблем на фронті у самої Росії – як допоміжний чинник у намаганнях подолати наявні складнощі. Використання Білорусі для розвитку гібридних сценаріїв можливе як щодо України, так і щодо країн Балтії або Польщі.

При цьому аналіз активності та поведінки самого Лукашенка дає підстави стверджувати про його стійке небажання долучитися до путінської авантюри – особливо на тлі покращення відносин із Заходом, насамперед із Сполученими Штатами. Перспектива зняття санкцій з білоруських компаній безпосередньо пов’язана з продовженням власного володарювання, тоді як втягування у війну може наблизити кінець його режиму.

Але оскільки Білорусь є залежною від Росії державою та фактично перебуває під владою Кремля, повторення сценарію наступу або періодичних атак з її території є цілком можливим. Не виключено, що гібридні атаки будуть вигіднішими для Росії з огляду на реалізацію завдання втягування Білорусі у війну. В такий спосіб застосуванням малих сил можна досягти значного розпорошення зусиль Сил оборони України: ще більша довжина фронту та необхідність використовувати більше зброї й особового складу.

Крім того, очільник Білорусі не може не враховувати настроїв у країні. Згідно із соціологічними опитуваннями, 90% білорусів не хочуть участі держави у війні проти України. Сам Лукашенко побоюється будь-якого силового сценарію для Білорусі, а загалом існують думки, що диктатор перебуває в паніці – через страх диверсій та внутрішнього удару по режиму.

Висновки та рекомендації

Використання території Білорусі у військових цілях проти України цілком можливе – передусім внаслідок мінімізації Лукашенком своєї суб’єктності. Однак для масштабного наступу Росії з території Білорусі мають бути передумови: масштабному вторгненню з півночі має передувати поява на території Білорусі великої кількості російських військових, оскільки діяти самостійно (навіть за наявності російського командного складу) Білорусь відмовиться. Цього поки не спостерігається, а войовнича риторика Лукашенка пов’язана радше з тиском на нього Путіна, ніж із бажанням підтримати армію Росії та виконати умови угоди з Москвою. Важливим нюансом є також той факт, що пік погроз припав на квітень, тоді як у травні питання «білоруського фронту» опинилося в тіні – це можна пов’язувати з безперечними успіхами Сил оборони України на театрі воєнних дій та навіть певною розгубленістю Кремля напередодні 9 травня.

Кремль сформував умови для аргументованішого і потужнішого тиску на Білорусь та спробує використати проти України якщо не білоруські війська загалом, то окремі підрозділи. Реалізації таких сценаріїв сприяє криза в НАТО та загальний момент слабкості західного табору. Справді, для розгортання повноцінного фронту сама Росія має обмежені можливості, а в цьому випадку білоруський внесок виявився б незначним. Тому видається, що більшу користь Кремль міг би отримати, використовуючи Білорусь як допоміжний, гібридний елемент у війні, а не як основу для нових наступальних дій з півночі.

Можна прогнозувати, що надання території та інфраструктури, а можливо, й погодження на залучення білорусів до добровільного укладання контрактів із Міністерством оборони Росії, а також імовірно, використання ув’язнених – це варіанти, на які легко погодиться диктатор Лукашенко. Під більшим питанням залишається використання підрозділів, адже це вже пов’язано з ризиками для влади й життя мінського диктатора. Хоча деякі фахівці вважають, що цілком можливе використання окремих підрозділів, як-от Сил спеціальних операцій Білорусі, які загалом налічують від 12 до 20 тисяч військових і загалом налаштовані на такий сценарій.

Не виключено, що путінський Кремль розраховує на «удар України у відповідь» на провокації із перетином кордону, використанням дронів з території Білорусі або навіть проведенням обстрілів. Зважаючи на те, що умови для проведення масштабних провокацій активно формуються, слід їх очікувати.

Планом-мінімумом для Кремля стане утримання резервів Сил оборони України поблизу кордону з Білоруссю, планом-максимумом – військова відповідь України на гібридну агресію.

На окрему увагу заслуговують факт присутності на території Білорусі ракетного комплексу середньої дальності «Орєшнік» та тактичної ядерної зброї Росії. Йдеться про імовірність використання такої зброї як засобу стримування військової відповіді України у випадку, коли територія Білорусі буде використана Росією з метою повторної атаки на Україну. Реальне застосування такої зброї малоймовірне.

Щодо рекомендацій, то цілком очевидно, що необхідно розглядати політичну, інформаційну та суто військову площини.

На політичному рівні доцільною буде робота з використанням трибун міжнародних організацій, передусім Організації Об’єднаних Націй, а також НАТО та Євросоюзу; логічним також було б окреме звернення до Сполучених Штатів, які мають свій рівень впливу на Мінськ, – із аргументацією та закликами щодо додаткового тиску на Кремль і покладання повної відповідальності за кроки до розширення війни в Європі. Адже формально для світу триває війна між Росією та Україною (навіть використання військ Північної Кореї відбувалося лише на території Росії), тоді як підштовхування Білорусі до війни стає небезпечним кроком у бік збільшення країн-комбатантів і фактично кроком у бік Третьої світової війни. Загальна політична риторика має утримати Лукашенка насамперед від надання своїх військ для спільних військових атак із Росією, а в другу чергу – від надання своєї території для наступу військ Росії. Важливим у цьому контексті було б прискорення роботи з партнерами в Європі щодо створення і повноцінного запуску спеціального міжнародного трибуналу для розслідування злочину агресії Росії та притягнення до відповідальності найвищого керівництва Росії, включно з Володимиром Путіним.

Інформаційна площина має містити прагматичний тиск на Лукашенка – чітке роз’яснення через публічні заяви політиків і дипломатів, а також через медіа, на які кроки з боку Білорусі Україна буде змушена надати військову відповідь і які об’єкти будуть уражені. Як пропозицію можна зазначити ешелоноване ураження: насамперед – російські об’єкти в Білорусі як у разі перетину кордону та наступу, так і в разі атак ракетами та дронами; у другу чергу – за умови участі підрозділів Білорусь – як самі підрозділи, так і військові об’єкти Білорусі. Має бути системна інформаційна кампанія, наративи якої спрямовані безпосередньо на очільника Білорусі – з метою формування уявлення про його особисту відповідальність за участь у війні проти України. Мають бути підкреслені виняткові вогневі можливості України щодо завдання ударів на всьому театрі воєнних дій. Білоруські військові мають усвідомити, що перетин ними кордону України буде визнано актом агресії, після чого Білорусь стане законною ціллю. Сили оборони завдаватимуть ударів по військових і промислових об’єктах. Сам Лукашенко має чітко усвідомити в ході кампанії, що в разі приєднання до війни Путіна він також автоматично стає ціллю.

Окремо було б доцільно провести інформаційну кампанію, спрямовану на військових Білорусі, – з метою розмежування вояків та влади, яка безвідповідально веде народ до катастрофи. Мета такої кампанії – сформувати усвідомлення військовослужбовцями Білорусі власної вразливості та хибності втягування у смертоносну війну. Крім того, доцільною буде згадка, а можливо, й розповсюдження серії звернень вояків полку Калиновського – Армії Вільної Білорусі – щодо доцільності масових переходів білоруських військових до його лав та боротьби за європейське майбутнє Білорусі.

Щодо військової площини, пропонується такий комплекс дій у напрямку максимально можливої демонстрації підготовки України до зіткнення на кордоні з Білоруссю.

Перше. Сформувати та активізувати підходи щодо безперервного моніторингу і цілеспрямованої розвідки пересування техніки в Білорусі та створення об’єктів військової інфраструктури. Скласти перелік і створити ієрархію цілей на території Білорусі за умови застосування можливостей безпілотних систем.

Друге. Посилити мінно-інженерні загородження на всьому кордоні з Білоруссю. Розгорнути роботу зі створення безлюдних автоматизованих ліній оборони з використанням безпілотних авіаційних комплексів, наземних роботизованих комплексів, автоматизованих систем управління та засобів радіоелектронної боротьби .

Третє. Зробити прикордонні ділянки місцями відновлення підрозділів Сил оборони та демонструвати значущу присутність військ на кордоні з Білоруссю за рахунок підрозділів, що де-факто перебувають на відпочинку та здійснюють заходи з підготовки до бойових дій.

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Посилення аналітичних спроможностей прийняття рішень у сфері зовнішньої політики за допомогою громадянського суспільства» Центру міжнародної безпеки за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.

Повний текст матеріалу доступний для завантаження у форматі PDF.