КОРИСНІ КОПАЛИНИ УКРАЇНИ В ГЛОБАЛЬНИХ ЛАНЦЮГАХ ПОСТАЧАННЯ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ
Михайло Гончар, Оксана Іщук
Експерти Центру глобалістики «Стратегія XXI»
Резюме
Україна має вагомий, як для європейської країни, потенціал критичної мінеральної сировини. Найбільш практично значущими для міжнародних ланцюгів постачання є титанова сировина, природний графіт, марганець, уран, цирконій і гафній; літій, берилій, германій, тантал та рідкісноземельні метали мають високий стратегічний інтерес, але потребують додаткової геологічної, технологічної та інвестиційної верифікації. Ключова перевага України полягає не лише в наявності ресурсної бази, а й у можливості стати частиною західної політики зі зменшення стратегічних залежностей у ланцюгах постачання критичної сировини для Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, держав – членів НАТО та окремих партнерів поза межами Альянсу.
Глобальний контекст сприятливий для такого позиціонування України. Європейський парламент та Рада Євросоюзу ухвалили Регламент Європейського Союзу, відомий як Акт про критичну сировину. Він встановлює орієнтири до 2030 року щодо видобутку, переробки, рециклінгу та диверсифікації постачання стратегічної сировини: забезпечити щонайменше 10% річного споживання стратегічної сировини за рахунок видобутку в Європейському Союзі, 40% – за рахунок переробки, 25% – за рахунок рециклінгу, а також обмежити залежність від однієї третьої країни до не більш як 65% за кожною стратегічною сировиною на відповідному етапі ланцюга постачання. Міжнародне енергетичне агентство у 2025 році зафіксувало зростання концентрації переробки критичних мінералів: Китай є провідним переробником дев’ятнадцяти із двадцяти важливих стратегічних мінералів із середньою часткою близько 70%, що робить альтернативні Китаю джерела постачання політичним і безпековим пріоритетом для багатьох держав.
Для України вікно можливостей відкрите, але не гарантоване. У 2025 році Кабінет Міністрів затвердив національні переліки 11 корисних копалин стратегічного значення та 28 корисних копалин критичного значення, а у червні 2026 року схвалив довгострокову Стратегію розвитку промисловості на основі критичних корисних копалин до 2056 року з фокусом на виробництва з високою доданою вартістю. Це формує політичну рамку, але не замінює потреби у підтвердженні запасів за міжнародними стандартами, безпековому страхуванні, інвестиціях, переробці та регуляторній передбачуваності.
Критичні мінерали можуть стати для України не лише економічним активом відбудови, а й інструментом стратегічної суб’єктності. Для цього Україна має просувати не образ сировинної комори Європи, а пропозицію партнерства у повному ланцюгу доданої вартості: геологічна розвідка, видобуток, збагачення, переробка, виробництво компонентів для оборонної, енергетичної, акумуляторної та високотехнологічної промисловості.
Розділ 1. Оцінка ситуації
Глобальна перебудова ланцюгів постачання
Критичні мінерали стали елементом промислової політики, торговельної безпеки й геополітичної конкуренції. Якщо енергетична безпека 20 століття визначала залежність від постачальників енергоносіїв, то безпека технологічної економіки 21 століття дедалі більше залежить від доступу до матеріалів для акумуляторів, електромереж, напівпровідників, постійних магнітів, оборонних систем, авіакосмічної техніки та ядерної енергетики. Європейська комісія визначає критичні сировинні матеріали як такі, що мають високу економічну важливість і високий ризик порушення ланцюгів постачання. У 2023 році список Європейського Союзу охоплював 34 позиції, включно з літієм, природним графітом, титаном, марганцем, рідкісноземельними металами, скандієм, галієм, танталом, ніобієм, вольфрамом, ванадієм, міддю та нікелем.
Сировинна політика в Україні вже не може розглядатися як вузька гірничовидобувна тема. Вона має бути інтегрована у зовнішню політику, промислову стратегію, оборонне виробництво, експортний контроль, санкційну політику щодо Росії, політику відбудови та євроінтеграційний процес. Особливо важливо, що Європейський Союз розглядає критичну сировину не лише як питання імпорту, а й як питання контролю над ланцюгами доданої вартості: від видобутку до переробки, рециклінгу і виробництва компонентів.
Американсько-китайське протистояння і роль Китаю
Головна структурна вразливість світового ринку критичної сировини полягає не лише в локалізації покладів сировини, а й у тому, де її переробляють. Китай за останні десятиліття вибудував домінування у переробці рідкісноземельних металів, графіту, кобальту, частини літієвого, марганцевого й інших сегментів. За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, частка трьох провідних держав у переробці ключових енергетичних мінералів зросла з приблизно 82% у 2020 році до 86% у 2024 році, а значна частина приросту припала на одного домінуючого постачальника: Індонезію по нікелю та Китай по кобальту, графіту та рідкісноземельних металах.
Після 2023 року ризики концентрації стали не теоретичними, а практичними. Китай запроваджував або розширював експортні обмеження щодо матеріалів і технологій, важливих для напівпровідників, оборонної промисловості та зелених технологій. Міжнародне енергетичне агентство зазначає, що обмеження поширюються не лише на сировину чи чисті матеріали, а й на технології переробки, зокрема літію та рідкісноземельних металів. У цьому контексті Сполучені Штати, Євросоюз, Японія, Південна Корея, Велика Британія, Канада та Австралія шукають не просто альтернативні родовища, а політично надійні, екологічно прийнятні й технологічно інтегровані ланцюги.
Україна може вписатися в цю логіку як держава-партнер, що одночасно має ресурсну базу, географічну близькість до Європейського Союзу, статус кандидата на вступ до об’єднання, досвід промислового виробництва та безпекову співпрацю в межах західних форматів. Проте таке позиціонування буде переконливим лише тоді, коли воно супроводжуватиметься технічною доказовістю: сучасними геологічними даними, незалежним аудитом запасів, зрозумілими правилами доступу до надр, захистом інвесторів, екологічними, соціальними та управлінськими стандартами і планом переробки всередині держави або у спільних із партнерами ланцюгах.
Українська ресурсна база: сильні сторони і межі потенціалу
Україна належить до держав із диверсифікованою мінеральною базою, але її потенціал нерівномірний за рівнем підтвердженості й готовності до комерційної розробки. У липні 2025 року уряд затвердив перелік стратегічних корисних копалин, до якого увійшли алюмінієві, берилієві, мідні, нікелеві, ніобієві, стронцієві, танталові, титанові, уранові, цирконієві руди та флюорит. Перелік критичних копалин є ширшим і охоплює, зокрема, ванадієві, вольфрамові, галієві, гафнієві, індієві, рідкісноземельні, літієві, скандієві, сурм’яні, телурові, цезієві, цинкові руди та калійну сіль.
Найбільш зрілими з погляду фактичної промислової бази є титанова сировина, марганець, природний графіт, уран, залізорудна та частково цирконієва сировина. Геологічна служба Сполучених Штатів має оглядову сторінку по Україні за 2024 рік, де наша держава зазначена як шостий виробник рутилу, дев’ятий виробник ільменіту та залізної руди, а також значний виробник природного графіту й вапна. Україна має не лише потенційні родовища, а й історичну промислову компетенцію. Водночас війна суттєво зменшила виробництво окремих сировинних позицій і погіршила логістику.
Літій та рідкісноземельні метали мають високий політичний резонанс, але саме щодо них потрібна особлива стриманість. Україна не має чинного промислового видобутку літієвмісної сировини. Відомі родовища та ділянки потребують додаткової розвідки, інвестицій, техніко-економічної оцінки та перевірки здатності давати матеріал, придатний для батарейних ланцюгів. Геологічна служба Сполучених Штатів Америки зазначає, що станом на 2023 рік Україна ніколи не видобувала рідкісноземельних металів, хоча окремі об’єкти, зокрема Ястребецьке циркон-рідкісноземельно-флюоритове родовище, мають ресурсний інтерес. Отже, комунікація має чітко відділяти підтверджену промислову базу від геологічного потенціалу.
Критична мінеральна сировина та рідкісноземельні метали в Європейському Союзі
У контексті євроінтеграційної політики України, щоб визначити ринкову нішу критичної мінеральної сировини та рідкісноземельних металів, важливо поглянути на Європейський Союз з позиції наявності чи браку тих або інших ресурсів на території держав-членів. Євросоюз не стільки повністю позбавлений покладів критичної мінеральної сировини, скільки має суттєвий дефіцит власних запасів або потужностей із видобутку й переробки. Саме ці дефіцити стали причиною ухвалення у 2024 році згаданого Акту про критичну сировину.
Якщо брати до уваги обсяги підтверджених запасів, різноманітність критичної мінеральної сировини та стратегічне значення для зеленого переходу, то найбільший потенціал у Європейському Союзі мають Швеція, Фінляндія, Португалія, Іспанія, Греція, Франція, Чехія, Польща, Австрія та Румунія. Швеція володіє рідкісноземельними металами, природним графітом і флюоритом та має найбільший потенціал рідкісноземельних металів у Європейському Союзі завдяки родовищу Пер-Гейєр поблизу Кіруни. Фінляндія має нікель, кобальт, літій, графіт і платинові метали та вирізняється найдиверсифікованішою мінеральною базою в Європейському Союзі. Португалія володіє літієм і має одні з найбільших запасів літію в Європі. Іспанія має вольфрам, літій, флюорит і стронцій та володіє великою ресурсною базою. Греція має боксити, з яких видобувають галій, а також нікель і магнезит, і є важливою для виробництва галію. Франція володіє літієм, сурмою та вольфрамом і реалізує нові великі проєкти з видобутку літію. Чехія має літій, а родовище Ціновець є одним із найбільших у Європейському Союзі. Польща володіє коксівним вугіллям, міддю та сріблом і є провідним виробником коксівного вугілля. Австрія має природний графіт і вольфрам та є найбільшим виробником природного графіту в Європейському Союзі. Румунія володіє магнієм, природним графітом, міддю та рідкісноземельними металами і має значний, ще не до кінця вивчений потенціал рідкісноземельних металів.
На основі узагальнення даних можна дійти висновку, що основні поклади критичної мінеральної сировини в Європейському Союзі зосереджені в державах Скандинавії, тобто у Швеції та Фінляндії, і на Піренейському півострові, тобто в Іспанії та Португалії. Для низки позицій зі списку критичної сировини в Європі є родовища, однак вони не покривають прогнозованого попиту. Навіть за реалізації всіх запланованих проєктів Євросоюз не стане самодостатнім за цими матеріалами, хоча залежність від імпорту може суттєво зменшитися.
Слід звернути увагу на особливості за такими позиціями критичної сировини, як титан та уран, які є надзвичайно важливими для сучасного і майбутнього промисловості та енергетики. Європейський Союз не має критичного дефіциту титанової руди, адже великі запаси є в державах Скандинавії, але наявний серйозний дефіцит потужностей з виробництва титанового прокату та виробів із нього. Саме це й є головною стратегічною проблемою. Євросоюз є чистим імпортером металічного титану. Хоча основними постачальниками його є Японія, Сполучені Штати, Велика Британія та Китай, тим не менше вагомі обсяги титанового прокату та титанової губки до 2022 року надходили до Європейського Союзу з Росії. Зараз вони скоротились, проте зросли обсяги імпорту з Казахстану, який перебуває в зоні російських та китайських впливів.
Уран формально не фігурує в європейському переліку критичної сировини і не включений до переліку стратегічної сировини. Причина полягає в тому, що для нього вже існує окремий статус у межах Європейського співтовариства з атомної енергії. На відміну від титану, проблема Євросоюзу полягає не у повній відсутності уранових покладів, а в тому, що власні запаси та видобуток є недостатніми для забезпечення потреб європейської атомної енергетики. Ядерна енергетика виробляє приблизно 24% електроенергії Євросоюзу, тому безпека постачання урану має стратегічне значення. За оцінкою Об’єднаного дослідницького центру Європейської комісії, близько 95% потреб об’єднання у природному урані покривається імпортом.
За даними Агентства постачання Європейського співтовариства з атомної енергії, у 2025 році найбільші обсяги постачання природного урану до Європейського Союзу надходили з Канади, це приблизно 37%, Казахстану – приблизно 20%, Росії – приблизно 16%, Узбекистану – приблизно 10%, та Австралії – приблизно 9%. Однак при цьому слід мати на увазі, що видобуток уранової сировини в Центральній Азії здійснюється переважно через спільні підприємства з російським монополістом «Росатом», що означає наявність відповідних ризиків політичних впливів Російської Федерації, а також Китаю, які значно посилились в останні роки.
Реальні стратегічні потреби Євросоюзу включають титан і уран, які слід розглядати як матеріали першого рівня стратегічної важливості. Титан важливий через його незамінність для аерокосмічної, оборонної та високотехнологічної промисловості, хоча критичним є насамперед виробництво металу, а не видобуток руди. Уран важливий через вагому і перспективну роль атомної енергетики в енергобалансі Євросоюзу і те, що його постачання регулюється окремою системою Європейського співтовариства з атомної енергії, а не механізмом Акту про критичну сировину. Саме тому в аналітичних документах Європейського Союзу, присвячених стратегічній автономії та безпеці ланцюгів постачання, титан і уран регулярно розглядаються поряд із критичною мінеральною сировиною, хоча формально належать до інших категорій регулювання.
Стан сектору: війна, доступ до родовищ та інвестиційна рамка
Війна є головним обмежувачем короткострокової реалізації потенціалу. Частина родовищ розташована на окупованих або прифронтових територіях, частина інфраструктури пошкоджена, а ризики мінування, атак на енергетику й транспорт підвищують вартість капіталу.
Геологічна служба Сполучених Штатів Америки із посиланням на українські джерела зазначала, що серед важливих родовищ на територіях, які Україна не контролювала, були поклади золота, залізної руди, літію, марганцю, солі та урану. Це означає, що будь-яка стратегія має будуватися за принципом поетапності: спочатку – інвентаризація, аудит і проєкти на контрольованій території. Паралельно – міжнародна фіксація збитків, прав надрокористування і майбутнього доступу до деокупованих ресурсів.
Позитивним зрушенням є поява міжнародної інвестиційної рамки. У 2021 році Євросоюз і Україна запустили стратегічне партнерство щодо сировини та батарей, яке прямо передбачає інтеграцію критичних сировинних і батарейних ланцюгів, наближення регуляторних рамок та співпрацю через Європейський альянс сировини (European Raw Materials Alliance) і Європейський батарейний альянс (European Battery Alliance). Станом на 2026 рік стратегічне партнерство Україна – Європейський Союз щодо сировини та батарей має низку практичних напрацювань: ухвалено кілька дорожніх карт співпраці, триває цифровізація геологічних даних і формування захищеного сховища інформації для інвесторів, а Балахівський графітовий проєкт був відібраний Євросоюзом як стратегічний проєкт у межах Акту про критичну сировину. Водночас партнерство поки що не трансформувалося у масштабні промислові ланцюги доданої вартості. Ключовим завданням наступного етапу є переведення дорожніх карт, геологічних даних і окремих проєктів у формат інвестиційно підготовлених активів із підтвердженими запасами, моделлю переробки, оцінкою за екологічними, соціальними та управлінськими критеріями і довгостроковими домовленостями з майбутніми покупцями продукції.
У 2025 році Сполучені Штати й Україна підписали угоду про створення Американо-українського інвестиційного фонду відбудови. Станом на липень 2026 року вже є не лише загальна рамка фонду, а й перша, хоча й несировинна, інвестиція фонду у стартап Sine Engineering, що спеціалізується на технологіях подвійного призначення та технологічних рішеннях для безпілотних літальних апаратів. Також є портфель із майже трьохсот потенційних проєктів і окремі конкретні мінеральні кейси, зокрема проєкт розробки літієвої ділянки «Добра» в Кіровоградській області, що важливий як пілотний політико-інвестиційний кейс. Холдингова компанія Dobra Lithium Holdings JV була визначена переможцем конкурсу на укладання угоди про розподіл продукції металічних корисних копалин. Наразі структура капіталу холдингу, тобто відсотковий розподіл між співвласниками TechMet та RSL Group, відомою також як The Rock Holdings, офіційно не оприлюднена. Відомо лише про акціонерів означених співвласників – зі Сполучених Штатів Америки, Катару та Нідерландів. Часті урядові зміни в Україні, очевидно, не сприятимуть реалізації проєкту.
Також відбувається підготовка титанових аукціонів. У червні 2026 року Міжнародна фінансова корпорація розвитку Сполучених Штатів Америки та Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій домовилися про рамку страхування політичних ризиків для підтримки приватних інвестицій, пов’язаних із цим фондом, зокрема у стратегічних секторах, включно з мінералами та енергетикою. Окремо варто відзначити, що Американо-український інвестиційний фонд відбудови, з одного боку, зміцнює американський інтерес до довгострокової присутності в Україні, але, з іншого боку, його перспектива, як і вигода для України, лишаються туманними. Важливо також відзначити, що при виборі стратегічних партнерів для титанового напрямку перевагу слід надавати західним компаніям.
Ці рамки дають Україні політичну перевагу, але не усувають внутрішніх бар’єрів. Для інвесторів критичними залишаються якість геологічних даних, судова захищеність, прозорість ліцензійних процедур, стабільність податкового режиму, доступ до енергії, логістика, екологічні дозволи, локальна підтримка громад і наявність покупців або угод про довгостроковий гарантований викуп продукції.
Можлива роль української критичної сировини у глобальних ланцюгах постачання
Українські ресурси можуть бути важливими для кількох типів ланцюгів постачання. Перший – оборонно-аерокосмічний: титан, цирконій, гафній, берилій, тантал, ніобій, вольфрам, мідь та рідкісноземельні метали використовуються для отримання сплавів зі спеціальними властивостями для авіаційної та ракетно-космічної техніки, для електронних та оптичних приладів, радарів, в ядерних технологіях. Другий – ланцюги доданої вартості у виробництві накопичувачів енергії: літій, графіт, марганець, нікель, кобальт, мідь, алюміній і фосфатні та калійні матеріали прямо або опосередковано пов’язані з акумуляторами, електромобілями, накопичувачами енергії та електромережами. Третій – промислова база Європейського Союзу: титанова сировина, природний графіт, марганець, залізорудна сировина, флюорит та рідкісноземельні метали важливі для металургії, хімії, машинобудування та високотехнологічного виробництва.
Найближча практична цінність української критичної сировини для Євросоюзу полягає не у швидкому її експорті, а у поєднанні кількох напрямів: відновлення та модернізація титанової, графітової, марганцевої й уранової бази, аудит літієвих, цирконієвих та рідкісноземельних ділянок, підготовка перших проєктів до міжнародного фінансування, створення індустріальних майданчиків для переробки і виробництва проміжної продукції.
Розділ 2. Ключові можливості для України
Ключовими можливостями для України можуть бути такі.
1. Інтеграція в політику зменшення ризиків Європейського Союзу і Сполучених Штатів Америки. Україна може запропонувати партнерам географічно близьку, політично сумісну і стратегічно зацікавлену альтернативу частині сировинних та промислових залежностей від Китаю і Росії. Хоча це не означає швидкого заміщення Китаю, але може означати створення окремих сегментів безпечного постачання: титанових матеріалів, графітових концентратів і анодних матеріалів, марганцевої сировини, урану, окремих рідкісноземельних металів.
2. Поєднання критичної мінеральної сировини із відбудовою. Відбудова потребуватиме сталі, цементу, електромереж, накопичувачів енергії, транспортної інфраструктури, оборонних виробництв і локалізації промислових потужностей. Якщо критичні мінерали будуть інтегровані у проєкти відбудови, Україна зможе створити внутрішній попит, а не лише експортну пропозицію.
3. Вихід за межі сировинного експорту. Найбільша додана вартість формується не на етапі продажу руди, а на етапах збагачення, очищення, виробництва хімічних сполук, порошків, сплавів, анодних матеріалів, магнітів, компонентів для оборонної та енергетичної промисловості. Урядова Стратегія до 2056 року прямо задає орієнтир на виробництва з високою доданою вартістю.
4. Для Міністерства закордонних справ тема критичних мінералів може стати інструментом поглиблення стратегічного діалогу з Євросоюзом, Сполученими Штатами Америки, Групою семи, НАТО, Японією, Південною Кореєю, Канадою та Австралією. Йдеться не лише про інвестиції, а й про спільні стандарти, страхування політичних ризиків, угоди про гарантоване постачання продукції, промислові кластери, навчання кадрів, дослідження і розробки та інтеграцію України у мапи критичних ланцюгів.
5. Санкційний і безпековий вимір. Україна може прив’язувати розвиток власних критичних мінералів до політики обмеження російського впливу на стратегічні матеріали, зокрема титан, ядерні матеріали, металургійну сировину і логістичні маршрути. Партнерська підтримка українських проєктів має подаватися як внесок у стійкість західних оборонних, технологічних і енергетичних ланцюгів. У корпоративному вимірі пріоритетними для співпраці є американський Boeing та європейський Airbus по титану, Westinghouse по урану.
Розділ 3. Ключові виклики та обмеження
Перший виклик – війна і фізична безпека. Безпекові ризики впливають на страхування, вартість капіталу, доступ до родовищ, логістику, енергопостачання і готовність компаній укладати довгострокові контракти. Саме тому страхування воєнних і політичних ризиків має бути не додатковим інструментом, а центральним елементом інвестиційної архітектури.
Другий виклик – якість геологічної інформації. Значна частина українських оцінок сформована за радянськими або національними підходами і не завжди є придатною для банківського фінансування. Для стратегічних інвесторів потрібні незалежні оцінки за міжнародними стандартами звітності про мінеральні ресурси й запаси – австралійським кодексом JORC, канадським стандартом NI 43-101 або міжнародною рамкою CRIRSCO (Committee for Mineral Reserves International Reporting Standards), – а також цифрові геологічні пакети, прозорі умови доступу до даних та зрозумілий портфель проєктів.
Третій виклик – переробка. Без збагачення, очищення і виробництва компонентів Україна ризикує залишитися постачальником низькомаржинальної сировини. Це особливо важливо для природного графіту, літію, марганцю, титану, цирконію та рідкісноземельних металів, де технологія переробки часто складніша й стратегічно важливіша за сам видобуток.
Четвертий виклик – регуляторна довіра. Інвестори оцінюватимуть не лише геологію, а й судову систему, ризики перегляду ліцензій, корупційні практики, податкову стабільність, процедури оцінки впливу на довкілля, відносини з громадами і можливість репатріації прибутку. Якщо ці фактори залишаться слабкими, навіть якісні родовища не стануть інвестиційними проєктами.
П’ятий виклик – екологічна та соціальна прийнятність. Видобуток літію, графіту, титану або рідкісноземельних металів може викликати спротив громад, якщо держава і компанії не забезпечать прозорість, моніторинг, компенсації, контроль води, відходів і рекультивації. Для Євросоюзу і Сполучених Штатів екологічні, соціальні та управлінські вимоги не є декоративними – це умова доступу до фінансування і ринків.
Розділ 4. Прогнози та перспективи
Короткострокова перспектива: один – два роки
У короткостроковій перспективі Україна навряд чи зможе суттєво наростити фізичні обсяги видобутку нових критичних мінералів, особливо літію чи рідкісноземельних металів. Реалістичними завданнями є: створення пріоритетного портфеля родовищ на контрольованій території, аудит даних за міжнародними стандартами, підготовка техніко-економічних обґрунтувань, запуск страхових і гарантійних інструментів, відновлення або модернізація існуючих виробництв титану, природного графіту, марганцю й урану, укладання перших меморандумів про гарантовану продукцію з партнерами.
Середньострокова перспектива: три – п’ять років
У середньостроковій перспективі найбільш інвестиційно привабливими можуть стати проєкти, які спираються на наявну промислову базу або мають відносно зрозумілий технологічний шлях: титанова сировина і продукти з більшою доданою вартістю, природний графіт і його очищення для батарейних ланцюгів, марганцева сировина і потенційно виробництво сульфату марганцю високої чистоти для акумуляторної промисловості, уранова сировина, літієві проєкти після підтвердження комерційно видобувних запасів. Саме у цей період Україна може перейти від дипломатичного позиціонування до перших інвестиційно привабливих проєктів.
Довгострокова перспектива: п’ять – десять років
У довгостроковій перспективі Україна може стати стратегічним постачальником окремих критичних ресурсів і проміжної продукції, якщо буде виконано чотири умови: безпекова стабілізація, міжнародно визнана геологічна база, створення переробних потужностей, інтеграція у промислові політики Євросоюзу і Сполучених Штатів Америки. Без цих умов Україна залишатиметься державою з потенціалом, але не з реальною роллю у ланцюгах постачання.
Висновки
1. Україна має найбільший коротко- і середньостроковий потенціал не в абстрактних рідкісноземельних елементах, а в тих напрямах, де є промислова база або зрозуміла траєкторія розвитку: титан, природний графіт, марганець, уран, цирконій і гафній. Літій та рідкісноземельні метали мають стратегічну вагу, але потребують стриманої комунікації, дорозвідки й міжнародної верифікації.
2. Головна можливість України полягає у входженні в західні ланцюги постачання на тлі американсько-китайського протистояння і політики Європейського Союзу зі зниження залежності від одного постачальника. Україна має конкурувати не лише ресурсами, а й якістю правил, даних, екологічних, соціальних та управлінських практик і пропозицій з переробки, що означає фокус на збагаченні, очищенні, виробництві сполук, порошків, сплавів, анодних матеріалів і проміжної продукції для оборонної, енергетичної та високотехнологічної промисловості.
3. Наявність родовищ автоматично не дорівнює стратегічній ролі. Стратегічна роль виникає тоді, коли партнери можуть укласти довгострокові угоди, профінансувати проєкти, застрахувати ризики й отримати передбачуваний доступ до матеріалів або компонентів.
4. Критична мінеральна сировина не повинна стати новою формою сировинної залежності України. Якщо політика зводитиметься до експорту руди, держава втратить основну частину доданої вартості. Якщо ж Україна створюватиме переробку, проміжну продукцію і промислові кластери, критична сировина може стати елементом довгострокової економічної безпеки.
5. Для Міністерства закордонних справ критичні мінерали мають стати інструментом економічної та безпекової дипломатії. Україна має пропонувати партнерам не доступ до надр, а спільну модель безпечних, прозорих і політично надійних ланцюгів постачання, що зменшують залежність демократичних держав від авторитарних постачальників.
Публікація підготовлена в рамках проєкту «Посилення аналітичних спроможностей прийняття рішень у сфері зовнішньої політики за допомогою громадянського суспільства» Центру міжнародної безпеки за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Повний текст матеріалу доступний для завантаження у форматі PDF.