КРЕМЛІВСЬКИЙ ВПЛИВ НА БОЛГАРІЮ, ПІВНІЧНУ МАКЕДОНІЮ ТА ЧОРНОГОРІЮ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Автор:
Михайло Драпак

Кремль має сприятливі умови для впливу на соціально-політичну ситуацію в Болгарії, Північній Македонії та Чорногорії. У цій царині Москва спирається на заздалегідь створені економічні, політичні, громадські, (дез)інформаційні та культурні зв’язки. З початком повномасштабного вторгнення до України Москва могла сподіватися на використання цих мереж для дестабілізації всього Балканського регіону та підриву єдності міжнародної коаліції з допомоги Києву. Наскільки Болгарія, Північна Македонія та Чорногорія виявилися готовими до такого тиску?

ВСТУП

Повномасштабне вторгнення російських військ до України в лютому 2022 року змусило більшість країн Європи переглянути свої відносини з Москвою. У багатьох столицях континенту почали усвідомлювати, що дії Кремля – це безпосередня загроза їхнім країнам, а не лише сусідам Росії. Ця обставина, поряд із моральними причинами, стала мотивацією більшості європейських урядів надавати Україні політичну, військову та гуманітарну допомогу. Водночас вона вимагає від держав Європи виявлення та нівелювання публічних і прихованих важелів впливу Росії на них самих. Особливо це стосується тих країн, що мають серйозні економічні та політичні зв’язки з Кремлем і в яких є активні й впливові групи лобістів російських інтересів.

У цьому контексті держави Балканського півострова заслуговують на особливу увагу. Кремль має стратегічний інтерес до контролю над регіоном. По-перше, протягом останнього століття Москва неодноразово висловлювала намір бути «захисником інтересів» народів цієї частини Європи «перед зовнішніми впливами». Така протекціоністська риторика слугувала Кремлю формальним виправданням трактування Балканського півострова як «сфери російського впливу». У спробах встановити й зберегти цей вплив, Москва розбудувала мережу контактів із тутешніми національними елітами. По-друге, контроль над регіоном важливий для Росії через економічні та географічні фактори. У деяких країнах регіону розташовано магістралі, якими російський газ надходить до Центральної Європи. Водночас Кремль розглядає окремі уряди та політичні сили в державах Балканського регіону як союзників для політичного протистояння з НАТО. Таким чином Москва вбачає у контролі над процесами в цій частині Європи підтвердження свого уявного статусу глобальної сили.

У контексті російського впливу та ставлення до політики Кремля Болгарія, Північна Македонія та Чорногорія перебувають у серединній позиції в порівнянні з іншими країнами регіону. Як члени НАТО та ЄС / кандидати на вступ до ЄС три держави демонструють, що західний вектор для них є ключовим у зовнішній політиці. Також ці країни незмінно підтримують Україну в питаннях засудження російської агресії в ООН. Крім цього, Болгарія, Північна Македонія та Чорногорія зробили та продовжують робити внесок у спільну санкційну та матеріальну допомогу світової спільноти Києву в боротьбі з навалою зі сходу. За це вони від березня перебувають у списку «недружніх держав» російського уряду.

Водночас в усіх трьох країнах є суттєва соціальна база для підтримки теплих контактів з Москвою і поширення кремлівських наративів. Так ще на початку 2022 року, згідно з даними дослідження International Republican Institute, кремлівський диктатор Владімір Путін був одним із найбільш популярних іноземних політиків у Північній Македонії та користувався найбільшими симпатіями в Чорногорії. При цьому Росія була на другій сходинці серед найбільших загроз, які для своїх держав визначали громадяни двох країн. Головною небезпекою тоді частіше називали США, хоча прибічників такої думки й у Північній Македонії, і в Чорногорії ненабагато більше, ніж насторожених щодо Кремля. Серед опитаних 13 % і 19 % відповідно підтримали твердження, що політика їхнього уряду має бути проросійською. Прибічників такого курсу у двох країнах менше, ніж окремо симпатиків «рівного підходу» та прибічників прозахідної орієнтації, але вони становлять відчутну частку суспільства. Тим часом автори дослідження Globsec Trends 2022 назвали Болгарію «найменш прозахідною країною регіону [Центральної Європи]». Таке твердження спирається на вивчення громадської думки: 38 % опитаних підтримали б вихід їхньої країни з НАТО, а 30 % назвали Москву стратегічним партнером. Це найвищі показники за такими запитаннями серед усіх досліджених країн Центральної Європи. Водночас членство у Північноатлантичному альянсі схвалили 50 % болгарських респондентів, а 33 % вбачали у Росії загрозу Болгарії.

Подібні показники, попри зовнішньополітичну орієнтацію Подґориці, Скоп’є та Софії, дозволяють Кремлю розраховувати на можливість впливати на внутрішньополітичні процеси в трьох країнах. Москва, з одного боку, робить це за допомогою прихованих інструментів м’якої сили. Наприклад, російські установи фінансують праві сербські радикальні рухи, що мають представництво в Чорногорії, кремлівську пропаганду націлюють на європейську та євроатлантичну інтеграцію Північної Македонії та Чорногорії, паралельно намагаючись підігріти суперечку між Софією та Скоп’є. Ці дії наклалися на економічну експансію: зокрема юридичні особи з Росії протягом останніх десятиліть заволоділи чи інвестували у газові, нафтопереробні та атомні об’єкти в Болгарії, а російські громадяни стали найбільшою групою нерезидентів, які купували болгарську та чорногорську нерухомість. Однак Кремль останніми роками також безпосередньо втручався у процеси в цих країнах, загрожуючи їх безпеці. Наприклад, російські агенти, найімовірніше, причетні до вибухів на складах боєприпасів у Болгарії у 2014 – 2015 роках, а також можуть бути причетними до подібних інцидентів у 2020 – 2022 роках. Крім того, спецслужби та влада Чорногорії підозрюють Москву в участі у спробі державного перевороту в країні у 2016 році.

Таким чином, у всіх трьох обговорюваних країнах склалися відносно сприятливі умови для поширення російського впливу. Він також виявлявся в критичний період для європейської безпеки – після початку повномасштабного вторгнення Росії до України. Надалі ми детальніше розглянемо приклад кожної країни в контексті цих подій.

БОЛГАРІЯ

Росія не є головним торговельним партнером Болгарії. Але болгарські покупці залежні від деяких категорій товарів російських постачальників. За обсягами загального товарообігу Москва у 2020 році була на п’ятому місці серед усіх зовнішньоекономічних партнерів Софії. Проте в економічних відносинах між двома країнами існує дисбаланс. У 2020 році частка Росії в експорті Болгарії становила 1,5 %, а в імпорті – 6,1 %. Головними статтями продажів з Болгарії до Росії у 2020 році були хімічні продукти (35,82 % від відповідного експорту), машини для промисловості (29,14 %) та товари харчової та тютюнової промисловості (10,61 %). Російські компанії найчастіше постачали на болгарський ринок вуглеводні (59,4 % усього імпорту Болгарії з Росії), метали (5,86 %), устаткування для промисловості (7,75 %) й аграрну продукцію (6,84 %).

У 2020 році з усіх енергоносіїв, що їх Болгарія імпортувала, 68,6 % становили нафта та похідні продукти, газ – 23,2 %, тверде викопне паливо – 3.9 %. При цьому загальна енергетична залежність країни (співвідношення всієї доступної енергії до імпортованої) сягала 37,9 %. Тоді 75,2 % природного газу надійшли до країни з Росії. Однак слід зазначити, що річні потреби Болгарії в цьому виді палива порівняно низькі – близько 3 мільярдів кубометрів. Ним насамперед користуються промислові підприємства. Навесні цього року тодішній болгарський віцепрем’єр-міністр Асен Василев заявив, що із 2023 року Софія не купуватиме блакитне паливо в «Газпрому».

Невдовзі Болгарія відмовилася платити російському монополісту за газ у рублях, тож Росія припинила його постачання до країни. Пізніше Софія уклала угоду із США на купівлю зрідженого газу. Ця домовленість стала можливою завдяки спорудженню інтерконектора між газотранспортними мережами Болгарії та Греції. Однак цей канал постачань поки не запрацював, адже болгарський уряд поки не отримав усіх документів про завершення проєкту. Тим часом державна компанія «Булгаргаз», реагуючи на тенденції на європейському ринку, запросила у влади підвищення цін на газ щонайменше на 60 %. На це відреагувала російська сторона: послиня Росії у Софії Елеонора Мітрофанова заявила, що Болгарія може отримати дешеве паливо – варто тільки сплатити «Газпрому» в рублях.

Болгарська держава також має значні зв’язки з Москвою у продажах нафти та супутніх продуктів. У 2020 році російські постачальники забезпечили 8 % надходжень цього палива до Болгарії з-за кордону. Однак у цьому випадку вразливість спричинена не кількісними показниками, а особливостями інфраструктури. Головним нафтопереробним підприємством країни є Lukoil Neftochim Burgas, що належить російській компанії Lukoil. Завод має загальну потужність для перероблення майже 7 мільйонів тонн нафти на рік. Це практично вся нафта та супутні продукти, що Болгарія імпортувала у 2020 році. При цьому щорічно через підприємство проходить приблизно 4,2 мільйони тонн нафти. Ця обставина стала причиною того, що Європейська Комісія та Рада ЄС зробили виняток для Болгарії (і для деяких інших держав), запроваджуючи нафтове ембарго проти Росії: країна має відмовитися від російського палива не до початку 2023 року, а до кінця 2025. Державі необхідно переорієнтувати цілу галузь виробництва на інше джерело нафти.

Софія також має зв’язки з Москвою в атомній енергетиці. Загалом у країні два реактори на станції «Козлодуй». Протягом 2012 – 2019 років їх модернізувала російська корпорація «Росатом». Болгарія також купувала ядерне паливо у її дочірньої компанії TVEL. У 2022 році представники офіційної Софії заявили про намір змінити постачальника енергоносія. Крім цього, «Атомстройекспорт», що є відгалуженням «Росатому», брав участь у конкурсі на постачання обладнання для проєктованої болгарської атомної електростанції «Белене». У 2021 році уряд Болгарії ухвалив рішення, що на цьому об’єкті буде використано американське устаткування. Таким чином Москва за декілька років ризикує втратити контракти із Софією у цій сфері. Проте для цього потрібно, щоби часто змінюване керівництво Болгарії підтримало цей тренд.

Змістом болгарського політичного життя двох останніх років є криза. У 2021 році в країні було проведено одне чергове та два позачергових голосування за склад парламенту. Останні з цих виборів встановили відносно стійкий уряд під керівництвом Кирила Петкова з центристської ліберальної партії «Продовжуємо зміни». Саме під його керівництвом Болгарія зустріла початок повномасштабного вторгнення Росії до України. Але парламентська коаліція, встановлена наприкінці 2021 року, зберігала єдність трохи більше ніж пів року. У червні 2022 року лідер популістської партії «Є такий народ» Славі Тріфонов оголосив, що його сила виходить із більшості на фоні готовності болгарського уряду укласти угоду з владою Північної Македонії щодо порозуміння в питаннях ідентичності та історії.

У серпні Президент Болгарії Румен Радев розпустив Національну асамблею. Позачергові вибори мають відбутися у жовтні. Вони стануть четвертими за останні два роки. До того моменту країною керує тимчасовий уряд, призначений Руменом Радевим. Обов’язки прем’єр-міністра виконує колишній міністр праці Галаб Донев.

Слід зазначити, що до парламентської більшості вже минулого скликання також входила Болгарська соціалістична партія (БСП), яка в минулому була промоутером розвитку відносин між Софією та Москвою. Наприклад, активними апологетами дружби й спільних проєктів з Кремлем на початку 2000-их років були Президент Болгарії Георгій Парванов і прем’єр-міністр Сергей Станішев, які належали до цієї політичної сили.

Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії до України Національна асамблея Болгарії ухвалила декларацію, що засудила дії Кремля. Її також підтримала БСП. Водночас ця політична сила виступила проти санкцій ЄС щодо Москви. Крім того, лідерка партії та тодішня віцепрем’єр-міністерка Корнелія Нінова неодноразово виступала проти відправлення Києву болгарської зброї. Цю ідею також не підтримував Румен Радев, раніше афілійований із БСП. Водночас він гарантував надання Україні гуманітарної допомоги. Пізніше Корнелія Нінова щонайменше два рази заявила, що Росія є дружньою країною для Болгарії, адже так думають болгарські громадяни.

Незважаючи на ці обставини, навесні 2022 року парламентська коаліція на чолі з «Продовжуємо зміни» ухвалила рішення про технічну та військову допомогу Україні. Тоді в парламентській більшості наполягали, що не йдеться про надсилання зброї Києву. Проте вже влітку опозиційні партії ГЕРБ (консервативна проєвропейська) і «Відродження» (крайньо права антиєвропейська) почали звинувачувати на той момент чинний болгарський уряд у тому, що насправді Софія відправляє військове устаткування Києву, але робить це через інші країни. Тоді депутат від ГЕРБ Христо Гаджев зробив запит до Корнелії Нінової щодо експорту зброї з Болгарії за березень – червень 2022 року. Урядовиця відповіла, що за цей час Софія надала дозволів на продаж озброєння на загальну суму 1,02 мільярда євро. За весь 2019 рік цей показник сягнув 857,1 мільйонів євро.

Слід додати, що в попередні місяці уряд Кирила Петкова жорстко реагував на агресивні заяви та спроби російських посадовців впливати на процеси в Болгарії. Колишній прем’єр-міністр примусив Елеонору Мітрофанову до вибачень після того, як вона назвала владу в Софії «натівськими прихвоснями» та порівняла війну Росії в Україні зі звільненням болгарської території від османського панування в ХІХ столітті. Крім цього, уряд під його керівництвом з лютого 2022 року загалом оголосив персонами нон ґрата 83 працівників посольства Росії: двох – у березні, одинадцятьох – у квітні, сімдесятьох – у червні. За даними болгарських силових структур і влади, в усіх випадках члени місії порушували вимоги Віденської конвенції про дипломатичні відносини. Зрештою, в липні 2022 року речниця уряду Кирила Петкова Лена Бориславова повідомила, що спецслужби Болгарії викрили мережу експертів, журналістів і політиків, які за платню у 2000 євро на місяць, просували наративи російської пропаганди.

Говорячи про лояльних до Кремля акторів болгарського політикуму, слід детально розглянути партію «Відродження». У парламенті 2021 – 2022 року ця сила мала найменшу фракцію. Партію у 2014 році заснував колишній член націоналістичного руху «ВМРО» Костадін Костадінов. Маніфест політичної сили зокрема проголошує, що Болгарія перебуває під управлінням Брюсселя та Вашингтона, які потрактовують її як колонію. Політична програма, з якою «Відродження» йшло на останні вибори, декларувала необхідність розбудови рівнозначних відносин як з країнами Заходу, так і з Росією, арабським світом і країнами Східної Азії. При цьому документ підкреслив, що Москва апріорі не може бути ворогом Софії. Крім того, в програмі вказано, що пріоритетами діяльності «Відродження» є піклування про болгарські меншини за кордоном та інтеграція з Північною Македонією.

Деякі із зазначених підставових принципів партії повторюють наративи, що їх поширює Кремль. Однак не лише це робить політичну силу лояльною до Москви. Із лютого 2022 року члени «Відродження» заявляли, що болгарський уряд затягує країну до війни між братніми народами, та що Софія повинна стати миротворцем між Росією та Україною. Навесні активісти партії декілька разів організовували акції, куди приносили російські прапори: під час урочистостей на горі Шипка та під час акції протесту проти відправлення зброї до України (на що болгарський уряд не давав дозволу). Крім того, за минулі місяці Костадін Костадінов заявив, що США втручається у внутрішні справи інших країн, проте це не викликає такого спротиву світового співтовариства, як аналогічні дії Росії. Також лідер партії назвав Євромайдан в Україні «спродюсованою американцями подією».

На останніх виборах «Відродження» набрало 4,8 % голосів. Відтоді середній рейтинг партії зріс до 10 – 11 %. Таке явище можна пояснити втомою виборців від системних політичних сил на тлі постійної парламентської кризи. Водночас починає даватися взнаки енергетична та економічна криза, що розгортається у Болгарії та Європі загалом. Враховуючи позицію щодо російської агресії проти України, якої члени «Відродження» дотримувалися в попередні місяці, слід очікувати, що після позачергових виборів ця партія наполягатиме на відновленні економічних і політичних контактів із Москвою. Не виключено, що на фоні складної соціальної ситуації, до business as usual з Росією закликатимуть й інші політичні сили Болгарії, зокрема БСП.

ПІВНІЧНА МАКЕДОНІЯ

Росія не входить до числа основних зовнішньоекономічних партнерів Північної Македонії. Так у 2020 році на російський напрямок припало лише 1,06 % експорту країни, за зворотним маршрутом надійшли 1,31 % імпорту. Основними товарами, що македонські компанії продавали до Росії, тоді були продукти садівництва та овочівництва (38,7 % від усього експорту звідти), фармацевтичні препарати (25,5 %), устаткування для промисловості та складові побутових пристроїв (14,1 %) й одяг (10,8 %). Головними статтями російського імпорту до Північної Македонії були паливо (52,6 % імпорту з Росії), продукти металургії (31,4 %) та товари хімічної промисловості (насамперед добрива, 6,6 %).

Якщо детально розглянути енергетичний імпорт, то можна сказати, що Скоп’є не є загалом залежним від Москви в цьому компоненті. Проте в структурі постачань є критичні статті, які викликають занепокоєння в македонської влади. У 2020 році 62,6 % усіх закуплених за кордоном енергоносіїв Північної Македонії припали на нафту та похідні продукти, 15,5 % – на природний газ, 14,2 % – на електрику, 4,5 % – на тверде викопне паливо, 3,2 % – на біопаливо. При цьому лише 2,3 % нафтового та 4 % вугільного імпорту країни надійшли з Росії. Водночас весь газ, що його Північна Македонія придбала за кордоном 2020 року, продали російські постачальники. Протягом останніх років цей вид палива набув більшої ваги в структурі споживанні енергії країною. За допомогою газу Північна Македонія скоротила частку вугілля в енергетичному балансі, що пов’язано з планами декарбонізації економіки. Якщо 2015 року на тверде викопне паливо припало 38,3 % всієї спожитої країною енергії, а на газ – 4,4 %, то 2020 року ці показники вже становили 24,2 % та 14,1 % відповідно. Вже влітку нинішнього року дистриб’ютори цього палива у Північній Македонії повідомили, що країна залишиться без газу, якщо Росія припинить його постачання до Європи. Держава має інтерконектор, що з’єднує її з болгарською газотранспортною мережею, але протягом останніх років він працює наполовину потужності. Водночас його повну потужність до 2030 року зарезервовано «Газпромом». Таким чином Північній Македонії знадобиться новий шлях надходження газу, якщо російський монополіст зупинить постачання палива до країни.

У політичному полі головні події останніх місяців, ба навіть останніх років у Північній Македонії пов’язані з інтеграцією країни до НАТО та ЄС. На шляху до цих організацій країні довелося йти на інколи болісні для свого суспільства чи окремих його частин компроміси. У 2018 році після тривалих перемовин було підписано македонсько-грецьку угоду про порозуміння та змінено назву країни з «Колишня Югославська Республіка Македонія» на «Північна Македонія». Атени виступали проти попередньої назви, адже вона стосувалася також частини грецького регіону. Угода між двома країнами розблокувала шлях Скоп’є до НАТО – у 2020 році країна долучилася до Альянсу.

Тим часом історичні та номінальні суперечності вийшли на перший план у македонсько-болгарських відносинах. Перемовини із Софією були частиною руху Скоп’є до НАТО та ЄС і стосувалися питань македонської національної ідентичності й державності. Вони ж зокрема гальмували інтеграцію Північної Македонії до обидвох організацій, попри те, що країна висловила намір приєднатися до них ще в перше десятиліття 2000-их років. Різні покоління болгарських еліт від початку 1990-их років наполягали на тому, що македонської нації та македонської мови не існує, а обидві країни пов’язані спільним минулим. Оскільки Софія як член НАТО та ЄС мала змогу заблокувати інтеграцію Скоп’є, Північній Македонії довелося піти на діалог з Болгарією для досягнення консенсусу. У 2017 році дві країни уклали договір про дружбу, добросусідство та співпрацю. Було створено спільну комісію з історичних та освітніх питань. Однак невдовзі перемовини опинилися під загрозою зриву, адже Скоп’є не погоджувалося з вимогою Софії визнати, що македонська мова та ідентичність мають історичне болгарське коріння. У час активного контактування з Болгарією Північна Македонія встигла долучитися до НАТО, проте не змогла зрушити з мертвої точки перемовини про вступ до ЄС.

У 2020 році, попри попередню згоду Європейської Комісії та підтримку більшості держав ЄС, Європейська рада не надала дозволу розпочати перемовини про вступ між Брюсселем і Скоп’є. Проти виступили болгарський і французький лідери, які наполягали на тому, що суперечності між кандидатами та членами Об’єднаної Європи повинні бути вирішені. Це призвело до дострокових парламентських виборів у Північній Македонії та підтвердило існування певної кризи розширення ЄС на Західних Балканах (адже Скоп’є чекало на статус кандидата з 2005 року й отримало схвалення від Європейської Комісії у 2009). Прогрес відбувся у 2022 році, коли французький Президент Емманюель Макрон запропонував проєкт болгарсько-македонської угоди. Документ зокрема пропонував Північній Македонії визнати болгарську меншину в країні, проте не покладав зобов’язань на Софію щодо визнання македонської мови. Також сторони мали відкрити перемовини щодо інших суперечливих питань. Угоду було підтримано македонським парламентом. Шлях до ЄС розблоковано.

Детальний розгляд цієї ситуації необхідний для опису найбільш сприятливого простору для кремлівських дестабілізаційних операцій у Північній Македонії. Наприклад, до 2020 року головною мішенню російської пропаганди в країні був рух до НАТО. Дезінформацію та погрози на цю тему поширювали як через традиційні медійні, так і через офіційні дипломатичні канали. Так у 2018 році тодішній російський посол у Північній Македонії Олег Щербаков заявив, що вступ до Альянсу матиме безпосередній вплив на Скоп’є, адже може зробити його ціллю російських атак, в разі відчуття загрози Москвою. Тоді ж македонський прем’єр-міністр Зоран Заєв запідозрив Кремль у спробах вплинути на результати референдуму щодо приєднання країни до НАТО. Після 2020 року російська пропаганда в Північній Македонії паразитує вже на темі вступу до ЄС, називаючи країну жертвою змов сусідніх держав і звинувачуючи прозахідний уряд у нехтуванні національними інтересами у відносинах із Болгарією.

Відзначмо, що подібні наративи про Північну Македонію інструменталізують деякі політичні сили країни. Насамперед у цьому контексті слід згадати про праву партію «ВМРО – ДПМНЄ», яка протягом останніх років використовує антизахідні та, часом, проросійські гасла та налагоджує зв’язки з російськими дипломатичними та культурними установами. Влітку цього року політична сила була серед організаторів протесту в Скоп’є проти «неприйнятних умов приєднання до ЄС». За словами лідера «ВМРО – ДПМНЄ» Хрістіана Міцкоскі, зараз відбувається болгаризація македонської держави, а рух до Об’єднаної Європи не може мати такої ціни. Іншим організаторам тієї акції була партія «Лівиця», що поєднує праву та ліву ідеологію. Одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії до України двоє представників цієї політичної сили в македонському парламенті виправдовували дії Кремля потребою «денацифікації та видалення загроз від крайніх правих і неонацистських рухів [в Україні]», а міністра закордонних справ своєї держави назвали «русофобом». Також вони зустрілися з російським послом у Північній Македонії Сєрґєєм Базднікіним. Подібні кроки засудили представники більшості парламентських сил, зокрема владної Соціал-демократичної партії. Часті союзники «Лівиці» з «ВМРО – ДПМНЄ» проігнорували ці дії.

Водночас від 24 лютого 2022 року офіційний Скоп’є засвідчив свою підтримку Україні в боротьбі з російськими загарбниками. Парламент Північної Македонії засудив дії Кремля, а уряд країни закрив македонське небо для авіаперевізників з Росії одразу після початку повномасштабного вторгнення. Член Ради Федерації Росії Владімір Джабаров у відповідь на це пригрозив, що Москва припинить постачати газ Скоп’є (а також Софії та Подґориці). Навіть «ВМРО – ДПМНЄ» виступило проти дій Кремля, проте зробило це після оприлюднення позиції «Європейської народної партії» – консервативної групи в Європарламенті, до якої входить болгарська партія. У наступні місяці Президент Північної Македонії Стево Пендаровські щонайменше двічі звинувачував Москву у спробах втрутитися у внутрішньополітичні справи країни, зокрема через поширення дезінформації та можливу причетність до організації антиєвропейських протестів.

Вже влітку Північна Македонія разом із Болгарією та Чорногорією не відступила від закриття свого неба для російських авіаперевізників, коли літак з міністром закордонних справ Росії Сєрґєєм Лавровим прямував до Сербії. У Москві ці дії назвали «натівським демаршем», стверджуючи, що рішення про обмеження ухвалили не в балканських країнах. Пізніше офіційний Скоп’є вирішив передати Україні танки Т-72, які були в розпорядженні македонської армії. Речниця російського МЗС Марія Захарова засудила цей крок, пообіцявши наслідки Північній Македонії.

Наостанок додамо, що протягом останніх років Скоп’є та Москва не підписували жодних двосторонніх угод. Останній договір про розвиток партнерства датується 2013 роком. Відповідно, на міжурядовому рівні відносини двох держав і перед повномасштабним вторгненням російських військ до України перебували в стані застою. Протягом 2018 – 2022 років Північна Македонія вислала 14 російських дипломатів, реагуючи на отруєння колишнього подвійного агента Сергія Скрипаля, вбачаючи в них загрозу для своєї національної безпеки та звинувачуючи їх у порушенні Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 1961 року.

ЧОРНОГОРІЯ

Росія є важливим, проте не основним економічним партнером Чорногорії. У 2020 році 3,46 % чорногорського експорту було спрямовано до російських споживачів. Із нього 88,3 % склали фармацевтичні продукти, 6,9 % – будівельні матеріали, 3,4 % – оптичні прилади. Тоді ж на Росію припало лише 0,62 % усього імпорту Чорногорії. З усіх ввезених до Чорногорії російських товарів і послуг 46,1 % становили продукти металургії, 15,6 % – товари рослинництва (насамперед тютюн і спирти), 11,9 % – вугілля та бензин, 9,4 % – устаткування для промисловості, 4,2 % – дерево.

Відзначмо, що Чорногорія не використовує природний газ, отже не має потреби виробляти чи імпортувати його. У загальній структурі споживання країни у 2020 році 42,9 % припали на нафту та похідні продукти, 34,9 % – на електрику, 21,3 % – на відновлювальне та біопаливо. При цьому рівень енергетичної залежності країни склав 27,4 %, що є одним із найкращих показників у Європі. Головними складовими імпорту енергоносіїв Чорногорії тоді були електрика (60,7 % від усього відповідного імпорту), а також нафта й супутні продукти (38,8 %). Російський компонент присутній лише у другому виді закупівель. Однак обсяг надходження нафти та похідних з Росії до Чорногорії у 2020 році був вкрай низьким: він склав лише 0,9 % від усього відповідного виду імпорту. Таким чином, можна говорити, що чорногорська держава не є залежною від Росії в питаннях енергетики.

Однак Чорногорія вразлива до політичного впливу з боку Росії. Його роблять можливим лояльні до Москви групи серед національних еліт. Наприклад, до квітня 2022 року прем’єр-міністром Чорногорії був Здравко Кривокапич, який зокрема виступав за зближення з Кремлем і гальмував європейську інтеграцію країни. Його замінив уряд Дрітана Абазовича, який виступає за інтенсифікацію перемовин із Брюсселем про приєднання Чорногорії до ЄС. Доступ проросійських політиків до влади в державі в попередні роки зокрема призвів до запровадження виняткових умов для російських інвесторів. Зокрема громадяни Росії могли користатися програмою «Золотих віз», що давала змогу здобути дозвіл на проживання в країні тим особам, які вкладали в чорногорську економіку не менше 450 тисяч євро. Це зробило російську державу найбільшим зовнішнім інвестором Чорногорії. Однак уряд Дрітана Абазовича у травні 2022 запевнив партнерів із ЄС, що практику надання «золотих віз» громадянам Росії буде припинено.

Загалом зміна влади в Чорногорії в першому кварталі 2022 року обумовила спосіб, у який країна реагувала та продовжує реагувати на російську агресію проти України. Наприклад, після приходу уряду Дрітана Абазовича до керма чорногорський парламент засудив Росію за повномасштабне вторгнення. Важливу роль також відіграли неформальні зовнішні зобов’язання офіційної Подґориці перед західними партнерами, що виявили себе в демонстрації солідарної позиції з іншими членами ЄС та НАТО у підтримці України. Вони зокрема підштовхнули країну до закриття повітряного простору для російських авіакомпаній у березні, а також до підтримки персональних санкцій проти фізичних та юридичних осіб з Росії. Чорногорська держава пішла на це, попри можливий негативний вплив подібних кроків на національну економіку. Загалом Дрітан Абазович і його команда послідовно стверджують, що Чорногорія і надалі засуджуватиме агресивні дії Кремля. Також чорногорський прем’єр використовує приклад війни Росії проти України як аргумент того, що західні організації – ЄС і НАТО – мають щонайшвидше працювати над інтеграцією тих європейських держав, які виявляють інтерес до долучення до них.

Проте перебування команди Дрітана Абазовича на чолі уряду Чорногорії не слід сприймати як свідчення остаточного ослаблення російського впливу на країну чи гарантованого убезпечення від дестабілізації. Від самого початку своєї роботи чинний прем’єр-міністр країни перебуває у конфлікті з Президентом Міло Джукановичем. Зокрема голова держави критикував Дрітана Абазовича за намір підписати угоду про порозуміння із Сербською православною церквою. Ця ініціатива призвела до протестів у Чорногорії та стала формальним приводом до винесення вотуму недовіри чинному уряду на голосування в парламенті. Через це рішення Дрітан Абазович намагався знайти нову основу для відносин із Сербією після конфлікту двох держав у 2020 році, що був викликаний обмеженнями на в’їзд через карантин і закінчився обопільним видворенням послів. Порозуміння з Белградом було способом полегшити перемовини з Брюсселем про вступ Чорногорії до ЄС. Чорногорський парламент наприкінці серпня висловив недовіру уряду Дрітана Абазовича. Наразі він виконує обов’язки прем’єр-міністра. Чорногорія готується до ймовірних позачергових виборів парламенту. Голосування може вивести країну з політичної кризи, проте воно також може повернути до влади проросійські сили на фоні ймовірних економічних проблем. Наразі одним з активних учасників перемовин про створення нової коаліції в чорногорському парламенті є партія «Демократичний фронт». Днями видання «Голос Америки» опублікувало свідчення неназваного джерела в Адміністрації Президента США, яке навело розвідувальні дані, що протягом останніх років ця політична сила отримувала фінансування з Росії.

Кремль намагається інструменталізувати нестабільність соціально-політичного життя Чорногорії для підриву західного курсу держави. Так у 2020 році Міло Джуканович звинуватив Сербію та Росію у використанні Сербської православної церкви для зупинки європейської інтеграції його країни. Вже цього року, після долучення Подґориці до західних санкцій проти Москви, міністр державного управління Чорногорії Марас Дукай заявив, що Росія здійснила кібератаку на чорногорські державні сервери. Країна також є мішенню інформаційного впливу кремлівських акторів. Так посольство Росії в Подґориці ще перед повномасштабним вторгненням до України погрожувало Чорногорії повторенням «українського сценарію», звинувачуючи США у впливі на цю балканську державу. Пізніше член Ради федерації Росії Константін Козачєв назвав закриття повітряного простору Чорногорією, Північною Македонією та Болгарією свідченням втрати суверенітету цих держав на користь НАТО. А голова «Роскосмосу» Сергій Рогозін у відповідь на цей крок трьох країн пригрозив їм ядерною зброєю.

Офіційна Подґориця також відповідала на агресивні дії та заяви російських посадовців видворенням дипломатів. Так у 2018 році чорногорська влада оголосила персоною нон ґрата одного зі співробітників Посольства Росії у відповідь на отруєння Сергія Скрипаля. Від початку російського повномасштабного вторгнення до України Чорногорія видворила 6 кремлівських дипломатів, вважаючи їхню діяльність загрозою безпеці своєї держави.

ВИСНОВКИ

В момент початку повномасштабного вторгнення Росії до України чи невдовзі після нього в Болгарії, Північній Македонії та Чорногорії урядом керували політичні сили, що чітко ідентифікували дії Кремля не лише як акт агресії проти української держави, але і як загрозу безпеці всієї Європи. Це обумовило характер підтримки цими країнами Києва в минулі місяці. Крім того, віднедавна в усіх трьох обговорюваних країнах уряди і силові структури різною мірою працюють над виявленням деструктивного впливу, який завдають національній безпеці російські дипломати, економічні та культурні зв’язки з Москвою, внутрішні проросійські актори. Важливо також, що і Болгарія, і Північна Македонія, і Чорногорія зустріли війну Росії проти України в статусі членів НАТО. Це дає усім трьом країнам гарантії захисту від прямих агресивних дій Кремля проти них.

Однак попри ці обставини, Росія зберігає значний арсенал інструментів непрямого впливу на суспільно-політичну ситуацію в Болгарії, Північній Македонії та Чорногорії. Можливості їх застосування стають ширшими на фоні економічної та енергетичної кризи у Європі, а також в умовах політичної невизначеності у Софії та Подґориці.

© Рада зовнішньої політики «Українська Призма»

Автор:

Михайло Драпак

Інформація та погляди, викладені в цьому дослідженні, належать авторам і не обов’язково відображають офіційну думку Фонду Конрада Аденауера та Міністерства закордонних справ України.

Рада зовнішньої політики «Українська Призма»

Тел.: +380935788405

E-пошта: info@prismua.org

http://prismua.org/